Метаморфози
Лабіринти сновідінь
Куйовдиться зелена каламуть,
А посеред – яскравий стовп
в кайданах,
Красуня Грізна обіймає стовп:
«Не обіймаю зовсім, я прикута».
Сновидиця ледь вгадує слова,
Тріпоче стовп, неначе оживає,
У жінки серце б’є важкий удар:
Вона побачила не стовп,
а чоловіка.
Незрячі очі дивляться наскрізь,
Це він, коханий, що її покинув.
«Ну, поспілкуйтесь» -
демониця каже,
(Розлучниця, розлучниця вона!)
Кудись поділась, розчинилась
миттю.
Із радістю поглянув чоловік:
«Як добре, що з’явилась ти,
кохана,
Жадана, люба, довго я чекав» -
Живе тепло та очі променисті…
«Вже час, вже досить» -
демонічний сміх,
Все тане,
тане,
сон спливає швидко,
Щезає все,
«сон, зачекай, не йди»…
Лиш каламуть
куйовдиться зелена.
