Ворожба
Готичне
Круто пагорбом в’ється стежинка,
Небо тьмяніє, пізній вже час,
У траві заховалась торбинка,
Що хазяїн залишив на час.
Свіжий подих таємної ночі,
А стара, мов ходячий скелет,
Щось бурмоче, тихенько шепоче,
З трав і квітів збирає букет.
Наче хтось учинив їй образу,
Підвивала у сплесках заграв,
На торбинку, відчувши одразу,
Квіточок накидала і трав.
Розчинилась вона між стежинок,
Колихали стежинки журбу,
Повернулась хазяйка торбинки,
Враз відчула лиху ворожбу.
Поскидай листя, квіти і трави,
Ворожбу подолай, не барись,
Дуже дівчина тихо сказала:
«Хто наслав, до того повернись!»
Квіти дихають, вже пожовтілі,
Гострий шерех кущів кропиви,
Проросли у старої на тілі
Чорні чари лихої трави.
Дощ, подібний густому узвару,
Обсипає ворожку ганьба,
Насмерть сушить зловісну почвару
Власна чорна, лиха ворожба.
