Черепаха
У теплий день, геть ранньою весною,
Коли промінчик знов затанцював,
На теплий берег винесло прибоєм
Створіння дивне, світ – черепахою назвав.
Вона у цім житті була чужою,
По світу повзала ледь-ледь,
Та назавжди лишилася собою,
Під панцирем ховала свою твердь.
І у пісок зманіжений прибоєм
Нове життя заклала у той час,
Щоб коли час прийде, то воно з боєм
До майбуття проклало собі шлях.
І дещо з нього марная надія,
Пусті слова, що геть не оживуть,
А ті, що перші – гостра нова мрія,
Птахи всі хижі зразу заклюють.
Лиш виживуть усі, що були сильні,
Яких ніякі бурі не візьмуть,
Які докажуть, що вони є вільні
І по життю прокладуть свою путь.
І все буття отак із свого світу
Де вона плаває і швидка, як та лань,
Повільно вибиратиметься з віком,
Щоб новому життю віддати дань.
Їй байдуже, що хтось не зрозуміє.
Цей світ жорстокий й всяке в ньому є.
Та доки «черепахи» є – живе надія,
І світ хоч інколи добрішим все ж стає!
7. 05. 2011
