Кодована Доля
Глава 6.Майдан
УКРАЇНА
Тебе називають стосилою,
Бо ти із сім’ї Прометея!
Ти щедра і хлібом і сіллю,
Освячена росами степу.
Ти сяєш у світ палянично,
Душа – із сім’ї хлібороба!
І доля, мов хлібом пшеничним
Стелить тобі дорогу!
ЛЮБЛЮ…
Люблю я тебе, Україно,
За вічного рабства окови,
За мову твою солов’їну,
За мужність, за дух непокори!
Люблю за дніпрові пороги,
За скіфські поля неозорі –
Де встали хрестами дороги,
Що навіть їм заздрили зорі!
Люблю булаву і калину,
Що створюють символ країни,
Люблю, як вродливу дівчину,
Незламну в духовних руїнах…
Люблю я тебе, Україно,
За вічного рабства окови,
За мову твою солов’їну,
За мужність, за дух непокори!
ТРЕБА
Треба рвати диктаторський дріт
Тільки волею й болем народу,
Бо вже в серці, мов сонячний цвіт,
Вільним променем сяє свобода!
Щоб піару розвіяти пух
І, щоб шлях справедливості дати –
Треба, щоб демократії дух
Зміг соборно країну з’єднати!
Влади чинної чинний закон
Будь-кого вже посадить за грати…
І, щоб потім звільнити з оков –
Треба мудрості в герці заграти!
МЕЧ
Із неба блакить затопила Хрещатик,
З Дніпра долітав очеретяний гамір
Про Меч, що кувався в Січі для нащадків
І мав на прийдешнє дбайливий лиш намір, –
Щоб нині, як він, демократії сила
На лезі соборності мчалась в майбутнє
І душу слізьми піклувань оросила
За те, що в незгоді проведено будні...
Щоб люди згадали як Меч з Булавою
Майдан заснували для сходок важливих,
Щоб визначить правду в суспільстві без воїн,
Щоб кожен до злагоди став бережливим...
Колишнім блакить затопила Хрещатик,
З Дніпра долітав очеретяний гамір
Про Меч, що кувався в Січі для нащадків,
Що мав на прийдешнє дбайливий лиш намір!
Тарасові Григоровичу Шевченко
НАС НАЗИВАЮТЬ ПАНАМИ
Чолом світлодайним вклоняється влада
Народу. Дає обіцянки медові!
Та мається в неї сплюндрована вада
Звести в небуття демократів будови...
І бомж і собака з’ясовують значно
Причетність життя до сміттєвого яру,
Проте олігархам жирується смачно, –
Живуть, як в раю, і смакують піаром,
І служить корупції, мафії, зраді
Відроджують панщину й рабство в Країні
Улесливо в’ються при будь якій владі,
Лишаючи людям духовні руїни...
Гінці Кобзареві! Що діється з нами?!?
На чатах суспільства пильнуйте ще зірше,
Бо мо, ’ нас тепер називають панами,
Щоб Долі – рабині настало ще гірше?
КРОВ СОЛІДАРНОСТІ
Його охопив революції біль, мов лещата,
Стискалося серце у ритмі Майдану, –
Він більше не зміг можновладців за вчинки прощати,
Бо ауру мав помаранчеву – космосом дану!
Бо кров солідарності в венах добра пульсувала…
Він в герці озвучив Майданову школу, –
«Так» – сталося! Біль – переміг і в борні з’ясувалось,
Що в небо свободи злетів помаранчевий голуб!
БОЖА ПРАВДА
Про світ інформація Богом кодована в генах,
З яких переходить у мозок при видумках ліпших…
Як приклад: астральне життя теж пульсує у венах,
Щоб потім злетіти душею до вимірів інших…
Це – так, олігархи, – глитаї людського надбання,
Ви трутні суспільства, рознощики зла і прокляття,
В бутті – кримінали, глухі до вимоги страждання,
Шматкуєте Долю народу на жертвенне клаптя…
Для вас не існує законності чинного суду,
За гроші бюджетні купуєте рай депутатський,
Лишаєте бідним на світі лиш пекло повсюди,
Та знайте! Торкнеться і вас справедливість зненацька
І буде над вами в астральному світі суд Божий, –
Канони його – пророчі! Збуваються завжди:
Потрапите в пекло бандитського царства, вельможі,
Бо грішні! В нім – рай ви не купите в Божої правди!
ЖІНКА – ПОЛІТИК
Біді і підступності дивиться в очі,
Не терпить брутального подиху зради.
І ділом дієвим буттєво-пророче
Виборює радість людини заради.
Творильниця часу, дружина і мати
Морально таврує політиків вади,
Що квапляться Долю добра поламати,
Cловесно шаблює корупцію влади,
З держави політику блуду згортає,
За що і паплюжать її можнократи…
Та правда їх наклеп на них повертає,
Бо правду облуді не впхати за грати!
ДЕМОКРАТІЇ ВАЖІЛЬ
Суспільство нове ми збудуєм
Із хоругвами честі і слави,
З помаранчевим кольором духу.
Нас руйнація – не замордує!
І сповзуть з нас корупції лави!
Хай нема політичного слуху
В олігархів глухих до народу,
То Майдани тоді їм покажуть,
Як шевченківці линуть до волі.
Не дамо ми підступності броду,
Бо знайшли демократії важіль, –
Він Світ зверне до кращої Долі!
ЖІНКА – ЛІДЕР
Зі щирістю дивиться людям ув очі,
Не кривить душею, йде з часом у ногу,
І ділом вагомим, і словом пророчим
У краще майбутнє торує дорогу.
Бо в ній помаранчеве стукає серце
У ритмі свободи з Майдановим герцем!
Блискучий політик і любляча мати,
Сміливо таврує підступності вади,
Тендітну і ніжну її не зламати
Всім тим, хто для користі рветься до влади,
А ніжність – сердечна, сталева – духовність, –
На прю спонукають у Раді Верховній:
В атаках піару виборює рейтинг,
Бо має від Бога настирливу волю.
Формують бюджет економіки рейди,
Щоб людям розумно поліпшити Долю.
Корупцію, зраду смертельно шокує,
Одужує Світ – незалежна Вітчизна, –
Народ до вершин добродійних крокує, –
Попереду лідер наш – леді залізна!
ЗЕМЛЯ НА МАЙДАНІ
В морозянім просторі лине Земля
І Сонце нам шле помаранчевий промінь,
Що вибрав народ, як неньку, – маля!
Хоч має Майдан посивілі вже скроні, –
Вони в революції – магма душі!
Та ми не вулкан, – лиш оранжево сяєм!
І, як нам не прикро, та й, що не кажіть
Земля на Майдані ввижається раєм!
Світлій пам’яті мого друга Юрія Сергійовича Носова
КРАТЕР РЕВОЛЮЦІЇ
Небосхил помаранчем зорить,
На Хрещатику дух демократа,
То майданове серце горить,
То проснувсь революції кратер, –
В нім бурлить справедливості магма,
Щоб суспільство з`єднати у блоки,
Як родину поєднує мама,
Щоб не знати біди від мороки!
ЕСТАФЕТА СЛАВИ
Козак Мамай ввійшов у лаври часу,
Що пахнуть сяйвом слави предків наших,
Зійшов з коня і в бронзі сів з ним поруч…
Немов із квітами, з серцями, вазу
Йому підніс Майдан, як дань, пізнавшим,
В своїм бутті суспільства пори
І взяв у нього естафету слави
З сідла епох, – як символ віри, –
Як меч, на лезі слова, – гостру,
Щоб знову стали ми в козацькі лави,
Щоб колір помаранчевої ліри
Пішов набатом в міжнародний простір!
БЕРЕГИНЯ
Ти в кожному серці душі берегиня,
Стоїш на Майдані, неначе на чатах,
Пильнуєш і рішення мудре приймаєш,
Бо ти є ума надлюдського княгиня –
З твоїх уст лиш правді й свободі звучати!
Бо ти демократію волі тримаєш!
Ти в небних обіймах стоїш, Берегине,
В руках колихаючи Дерево роду,
Яке вкорінилось на кожнім Майдані,
З яким Україна в роду не загине
І встане живою в легендах народу,
Лиш буде історія Долі страждання!
РОМАШКА
Сонце, мов помаранчева зіниця,
Землю крізь отвір в хмарі розглядає…
Віями мов, підморгує ромашка…
Їй в цей час революції дух сниться, –
Ніби в Києві-Граді, на Майдані,
Зрілим гнівом на владу йде замашка!
Жовте око ромашки – Сонця символ.
З-під пелюсток-вій глянула красиво
Впевнена помаранчева зіниця
І мерщій аж засяяла, мов Сонце,
Взявши в нього сестринську кольоровість…
Сонцю ж в цей час ромашки вірність сниться,
Мов вона, як революційний стронцій,
Підлу владу винищує до крові!
ЖІНОЧЕ СВЯТО
Так мабуть для себе придумали люди,
Ще з давніх часів повесні повелося,
Що Бог-Чоловік повелів: «Хай так буде!,
Щоб восьмого березня – Святом звелося»!
В цей День, мов спиває душа сік кохання,
Як брунька, вбирає весняну наснагу...
Це Свято для Жінки – тріумфу вітання, –
Висловлює ніжно-квітучу повагу,
Бо Жінка – Весна, – все живе оживляє,
Озвучує стан почуття у людині,
Продовжує рід, що від Єви являє
І звичай святковий шанує понині...
В це Свято із Свят – чоловік лиш вітає
Й радіючи, ніжно Жінок обіймає,
Але, як на жаль, він одне пам’ятає –
Як Жінки не буде, – то й Свята немає!
На жаль, він і те розуміє ще ліпше,
Що й без подарунків теж Свята немає...
Ей, ви, олігархи, – вампіра ще гірше,
Ви вкрали в Жінок, що найкращим буває –
Це Свято, – Душі, що придумали люди, –
Сам Бог повелів – повесні повелося...
Та знайте! По вашому більше не буде,
Бо восьмого березня – Святом звелося!
ГОВЕРЛА
Як земля України створилася вперше,
Народилась гора в тектонічних умовах
І ловила у небі зірки, мов би верша!
Їх з людиною й космосом – зводила мова
У якій ще звучить громовержця характер,
Що не терпить облуди та зради бридкої
І розплавить зневіру, як діючий кратер,
І зупинить ганьбу кам’яною рукою,
Щоб жили на планеті у мирі народи,
Щоб в сім’ї Україна ніколи не вмерла,
Щоб тяглися всі люди до волі й свободи,
Як тяглась до зірок, народившись Говерла
МАЙДАН КУЄ ІЗ СЛІВ ЛЕЩАТА
1
Ділити досить Україну
На малоросів та гуцулів,
На слобожанських і таврійських…
Хто думку мав про це наївну,
Нехай спитає в «неньки-кулі»
Навіщо їй гуманне військо!?
То ж хай формують демократи
Етнічний дух менталітетом,
Що нині ходить на Майдані.
Який проблемно щоб здолати,
То треба знищить мовне вето
Й на цій підставі мати дані,
В яких зазначити статутно
Права хахлів, чи-то русинів,
Щоб захист мала рідна мова,
Щоб жити стало нам не скрутно
Під українським небом синім!
Щоб все було в Законі Слова!
2
Щоб дати верховенство слову
Закони чинні треба мати
І вчити, як життя основу,
Щоб знали їх, як слово мати!
Тоді і нація не буде
У олігархів під п’ятою,
Майдан, мов лакмус, – сам розсудить
З якою час прийшов метою!?
3
З якою час прийшов метою!?
З його координатів простір
Звиса стежиною крутою,
Якою в космос йти не просто!
Щоб звідти глянути на Землю
Й на ній розгледіти Хрещатик,
Щоб все, що є там іноземне,
Затиснути у слів лещата!
4
Майдан кує із слів лещата,
Які із помаранчу сталі –
Це демократії початок,
Щоб Світ ганьбити перестали!
Щоб олігархи – кримінали
Про інвестиції забули
І щоб, як всі, жили і знали,
Що Україна – це не вулик!
5
Так, Україна – це не вулик,
Де трутні мають свій притулок,
Де пасічник – народ є чулий,
Нехай собі в душі бастує…
А можновладці лиш з трибуни
Дзижчать пергою помаранчу,
Але вони одне забули,
Що Сонце сходить тільки вранці!
Так, Сонце сходить тільки вранці,
Несе тепло і всіх ним гріє,
Воно не признає дистанцій!
І, мов Майдан, про єдність мріє!
Земля якого вітром терта,
Дощами сліз біди омита,
Але не дасть себе він в жертву,
Бо на гріхи Земля сердита!
7
І на гріхи Земля сердита,
Які, немов вода, розмили берег слави,
Ще предками Дніпра омитий,
Що вперше консолідував народні лави,
Як фактор створення держави!
Щоб в ній була ментальність тільки України,
Щоб не було проблем іржавих,
Щоб зникли із Землі політиків руїни!
МОРОЗ
Дощем весни заплакала гроза,
Бентежлива в політиків хода,
Грім блискавкою небо вперезав,
Іде до перевиборів Майдан:
На гілках влади радяться бруньки –
В піарне листя мріють одягтись:
Мовляв бюджет ми приймем не брудкий
Й важливо нам соборність зберегти!
…Та знов ганьба засніжила Майдан,
На гілках влади рейтингу наркоз
В колисці коаліцію гойда,
Парламент – в лід заковує мороз!
ПОЛІТИЧНА ЗИМА БУТТЯ
Суспільство має дві зими в природі:
Одну – природну, іншу – побутову,
Яку з ганьби створили ми в незгоді
І, як завжди, дали на розсуд слову!
Слова, як клімат, теплі є й холодні,
Вони в політиці – творці погоди!
Слова, як люди, ситі є й голодні!
Ну як в незлагоді дійти нам згоди?!
Тож, хай зими буття навіки згине, –
Слова в природі знайдуть всім пораду!
Хай демократія над Світом лине,
А справедливість – у Верховній Раді!
ПЛОЩА ПОРОЗУМННЯ
Зійшло порозуміння й сіло Сонцем
На площу поруч з прохідною Брянки –
Відродження її тепер не сон це,
Не благодійний робітничий пряник,
А поклик заводчан своїм минулим,
Щоб пам`ять про колишнє шанували,
Хоч в їх дідів від праці й спини гнулись, –
Але тоді ще Площу заснували!
… З Метро людська тече під нею річка,
Всі розуміють де той берег Волі,
Що в`ється, ніби з помаранчу стрічка,
І шле порозуміння кожній Долі!
МАГМА ПІАРУ
Як магма вулкану, так магма піару
В житті політичні утворює зсуви :
То уряд згорає від згубного жару,
То вето, – до поки парламент з`ясує!
Розплавлена лава соборного діла
Брехнею повзе в корупційній уяві
Й торкає вогнем демократію тіла,
Воно ж – помаранчевим болем сіяє,
Бо прийде той час – нахолонеться магма,
Розвіються прахом піарні устої
Й не буде ніде справедливіше мами,
Аніж України, мов ненка, святої!
ПРОГНОЗ
Прогнозують своє депутати –
Хто отримає з них перемогу,
Щоб хаос політичний здолати,
Щоб надати в біді допомогу…
Урядовці бюджет пропонують –
Голосує за нього парламент,
Президент – накладає лиш вето,
Суперечки між ними існують,
Бо гарант процедур – є регламент,
Що прикрився з бедламу наметом…
…Політологи гіпотезують –
Визначають в політиці клімат:
А чи політреформу скасують,
Чи наступить в політиці клімакс?!
ПОБУТОВЕ ПРОТИРІЧЧЯ
Хто живе по поняттям, а хто по закону,
Хто машини міняє, а хто – лиш трамваї,
Хто не знається з пляжем до самого скону,
Хто ж пісок полюбляє лише на Гаваях!
Як всім порівну промені Сонця ділити,
Як ту Зірку, що в небі у жменю дістати?!
Тож, які ще закони в суспільстві створити –
Та й чи ж зможе запретне дозволеним стати?!
…Конституцію вірну лиш треба прийняти –
І тоді, без проблем, компромісні сигнали
Протиріччя буттєві змогли б подолати,
І в суспільстві бомжа з олігархом з’єднали б!
ЙОГО ДУША
Він молодий ще, як і сам Майдан,
Вбирає в себе помаранчу силу,
Яка на хвилях мудрості гойда,
Як в тій колисці, Україну милу!
Його душа – Майданова Душа
Всотала весь народний біль і Волю
Й набатом в наступ гідно вируша
Супроти тих, хто нищить гнітом Долю!
Він молодий ще, як і сам Майдан
І вдвох разом мужніють у Наметах,
Бо не вагаючись себе віддав
На плаху зла в диктаторських тенетах!
ДОБРО І ЗЛО
Не раз перекликалась з журавлями осінь,
Не раз Земля навколо Сонця облетіла,
Але ще з тих часів душа постійно просить
Чогось іще, щоб ним задовольнити тіло!
З тих пір як ум гуляє в лабіринтах мозку
І володіє в них енергією духу,
В якій часу свіча горить не та, що з воску,
Вона зі зла й добра і дразнить нерви слуху,
З яких душа і тіло вдвох снують орбіту,
З яких і розум прагне підвестися в простір –
Тому добро і зло живуть в обіймах Світу
І прошено й не прошено приходять в гості!
… Не раз Земля навколо Сонця облетіла,
Не раз перекликалась з журавлями осінь…
Споконвіків добра не вистача для тіла –
Його весь час душа у компромісів просить!
Василенко Надії Петрівні
ЗІРКА
Я хочу тебе уявити, як Зірку,
Яка на Землі як у небі сіяє,
Зробити своїм почуттям перевірку,
Яке від проміння твого, мов буяє,
Тебе розглядати, мов квітку, я хочу
І ніжно обняти голівку янтарну,
Дивитись в прозорі, мов росяні очі,
Вдихати завжди аромат твій нектарний…
А то уявляю у Раді Верховній,
Мов Квіткою Влади, закони приймаєш,
Сіяєш у ній помаранчем духовним
І, ніби як Зірка, у небі сіяєш!
ПІАР ГАНЬБИ
Омитий Сонячним дощем
Листочок з бруньки визирає,
Іще не з’їдений хрущем –
Земля йому здавалась раєм,
Він солов`їну слухав мову,
А ти його чомусь зірвала!?
Якусь виконуючи змову
Після ганебного провалу…
…Там у парламенті, – мов з бруньки,
Слова твої – піару листя
В ефір летить правдиво й лунко,
Але чомусь, на когось злися…
Чим винен лист перед тобою?
Ти ж в Світі – милосердя точка!
... Так все піариться ганьбою,
А ми для влади... – лиш листочки!
ВАМПІРИ
Олігархічні виродки епохи,
Ви божевільно ласі на валюту,
Народ грабуєте вже не потрохи, –
А все пхнете в клейноди, в банки, ... – круто!
З вас кожен мріє Світ собі скорити,
У вас душа вампірна ще й убога,
Сверблячий ваш укус – від ока скритий,
Для вас нема ні чорта, навіть Бога!
Хоч ви, як ті клопи, від крові й ситі –
Їда на вас клеймо прокляття віша,
Хоч ви багаті – ви несамовиті,
Душа ж у вас – душі клопа бідніша!
МЛИН ВІКІВ
В млина віків невтомні крила –
Від Сонця йде їм помаранчу сила
І вітер революції в них дмуха,
Щоб жорна демократії крутились –
Ганьбу перетирали в щедрість духа,
Щоб бідні від багатих не гнітились,
Щоб олігарх з бомжем були в братанні,
Щоб люди не були в бутті брутальні!
В млина віків свободу люблять крила,
Яка для них на простір зір відкрила,
Щоб вітер демократії в них дихав
Без політичного в суспільстві лиха,
Щоб волі грім пробив з небесних гонів,
Про славу України, що в законі!
…Хай жорна труть авторитарні гори, –
Хай борошно піару йде на користь!
ОПОРНА ТОЧКА
Людина згідно інформації лиш діє:
Коли ж вона правдива – робить позитивне,
Як що ж вона з брехні – бідою володіє
І чинить у суспільстві дійство негативне,
То ж як узнати нам де правда в Світі ходить
І як її відносно пліток відрізнити,
І хто носій брехні і нею верховодить,
Як розпізнати зло, щоб правду не гнітити?!
Та нам Весна приносить гарні вісті –
О цій порі встигає людство вже прозріти,
Бо є у нас опорна точка в Світі –
Це розум – він лише спроможний правду взріти!
АТОМНІ КРИЛА
Атомні крила в космічному небі
В Світ благодійні несуть компроміси,
Тільки чомусь невдоволений лебідь
Подрузі лячно голівоньку звісив…
Дощ радіації повнить озера, –
Пір`я пташине із крил опадає,
Лиш парадоксів розгублених ера
Смутком незгоди на землю сідає…
Стронцієм зборканий плаває лебідь,
Хоче у хмари позичити крила
Й ними лебідці навіяти легіт,
Очі щоб швидше на Світ цей відкрила,
Глянула б як олігархів підносять
Атомні крила в космічному часі,
Як на руках благодійності носять
Владу й парламент – вони дозволяють цей засіб…
Лебеді-люди, – для нас Україна!
Досить витати в піару руїнах!
Діяти треба – бо ми її діти!
Атомні крила в космічному небі
В Світ благодійні несуть компроміси…
…Буде сприяти у цьому й сам лебідь
Й голову ніжно на подругу звісить!
Ви чуєте, іуди,
Ви всі, що Каїна горить на вас пчать?
Отчизни іншої немає і не буде,
Ми кров`ю матері не вмієм торгувать!
М.Рильський
Невістці Олені Василівні
Та сину Олександру Андрійовичу
ВЕЛИКДЕНЬ
У цей Великий День – воскрес Ісус,
Іудам вбити віру не вдалося!
В цей День пройшов від Бога землетрус…
… І так з тих пір від нього повелося:
Весною йде очищення від зради –
Природна сила завжди переможе!
І овесняниться Верховна Рада –
Їй оновитись День цей допоможе
І Каїн більш не посягне на брата,
Щоб мати лиш приватну Україну,
Бо вже на кримінал чекають грати,
На справедливість – мова солов`їна!
У цей Великий День – воскрес Ісус, –
Іудам вбити правду не вдається!
Майданом йде духовний серцетрус, –
Бо так з тих пір від Бога лиш ведеться!
Кушніру Руслану Анатолійовичу
ПОКЛИК РОЗПЛАТИ
Зорить Весна! Хрещатик, мов квітує!
В Дніпро спливає політична крига,
Майдан вечірній місту, мов звітує,
Що компроміс – це лиш надій відлига,
Що владолюбці – хибні вади мають,
Що доларів напасть – нардепів зрада,
Що вже розпущена Верховна Рада…
Але, як поклик, демократів мова –
Бо вже прийшов бандитам Час розплати –
Народу він надав Свободу Слова –
Бо слово – діє краще ніж гармати!
ЗМІНИ
Змінився клімат на Землі – змінились люди!
І їх потреби інформація змінила
Разом із ставленням щодо подій повсюди,
Які озвучені з політикум-горнила,
Де розум інтелекту визначивсь народом,
Якому лиш підвладні всякі зміни нині,
Бо розум цей з нової України родом!
І має дух Святої неньки-господині!
Який змінив майданний клімат – владний розум,
Бо сам прогрес духовний є причетний змінам,
Де розум сам собі несе прогрес-загрозу,
Щоб знов їй відкриттям знайти прогрес-відміну!
МАЙДАННИЙ ШЛЯХ ДЕМОКРАТІЇ
Мов василькове небо, розгорнувся степ,
Гойдає вітер колос у колисці поля,
Мов на Майдан зійшовся сонях і росте,
Всотавши пелюстками сонцедайний колір…
В цій гамі фарб формує імідж свій душа,
Що лине в Київ помаранчевим солдатом
І в політичну даль з Майдану вируша
На справедливий суд над кожним депутатом,
На захист демократії – свободи й волі,
Щоб там лягти на амбразур словесних дріт
За Україну, що придбала Славу в полі,
За Поле й Степ, за український славний Рід!
ДЕНЬ СОБОРНОСТІ
Неподільної землі, Країно,
Ти змужніла в етносу руїнах
Й від Кубані до Саяну-річки,
Від Карпат аж по Донецьке небо,
Від Полісся і по Чорне море
Знов у колі з помаранчу стрічки
Ти злилась в Соборності потребу –
Іманентно світлу і прозору,
Щоб звучав імператив моральний
У віках, – мов пам’ять жертв астральних!
БУРЕВІСНИКИ ДОЛІ
Знамена гойдають протести –
Майдан майорить стоцвітами,
Склада для політиків тести,
Каштани чекають на квіти,
Хрещатик озброює гасла,
Щоб в світи вони не погасли…
А вітер гойдає знамена,
Вони, – буревісники Долі, –
Гуртують неспокій у венах,
Бажають свободи та волі!
РОДОВІД ПОМАРАНЧА
Поема – науково-фантастична
1
В сповитій уяві пелюстками мозку
Джерелить про нас родовід наш первинний,
Із нього, неначе зі свічки, що з воску,
Стікають дізнанням словесні перлини
І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...
Їх Бог клонував, нас - вони клонували -
Це перші між нами є спільні ознаки,
З тих пір, як вони на Землі побували,
Потреба була в них, щоб нас клонувати
В пробірці із глини і плоті своєї:
Найперша була у нас Єва – се мати,
Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!
ІІ
Так множився люд і пророчились царства...
Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»
Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!
При трьох із цих звірів був розвиток братства –
І правив лиш цар з родовідного «Древа»
Цей цар - Македонський, – він був не байдужим…
Й коли в небуття він пішов – на чотири
Частини розпалося царство останнє…
Чому ж це воно розкололося в мирі,
Й не стали ріднішими люди в єднанні?!
ІІІ
Відокремились Фракія й Сирія – владні,
Македонія славна і вільний Єгипет...
Чи сприймались на вухо спотворені дані,
Чи владикам прозрівші були непідвладні?!
... Їх часопис на істину пудрою сипле,
Марафетить їх шлях і сліди замітає,
Що ведуть до небес – до прародичів наших,
Що уміли на троні суспільство з’єднати!
Імовірність повторення ладу зростає,
Повертає той лад помаранчевий важіль,
Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!
Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує,
Із початками істин, що йдуть із галактик –
1У
Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує,
Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!
Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –
Це проміння мрійливих ідей тих прибульців,
Що нагадують трішечки зовні японців,
А душею і розумом мають на думці
Найсвітліші ідеї та мрії для людства,
Що сьогодні будує піарні орбіти
І політики бруд ллє в небесну синь люстри –
Гріховершить – і дума, що Бог не помітить,
Як не стануть з орбіти і зорі світити!
...У суспільстві чому домінує облуда
Й не спрацьовують Божого духу закони?
Де ж поділись правдивого слова молитви, –
Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!
Як це, – розум впада в корупційні окови?!
Чи, мо, ’ мозок вже в іншому просторі й часі
Розвивається в інших законах моралі?
І п’ємо ми нектар розуміння із чаші
За земними потребами в іншій спіралі!
І те, що раніше сприймалось на віру, –
Сьогодні усвоюєм ми лиш за гроші!
То були Анунаки з планети Нібіру,
А тепер їх нащадки у справах ворожі
І дійшли до конфліктних вершин міжнародних,
Де вулкан за вулканом із магмою гніву,
Від якого уже потерпає й природа,
Й позбувається нот солов’їного співу!
Все змінилося: й влада не та, як при троні,
Що давав всім можливість придбати на світі
Те святе, що було у біблейській короні
Й одобрялося світом на життєвому звіті, –
Так – жили Анунаки з Нібіру-планети,
Так – було в Вавилонській імперії „ Лева ”,
А тепер весь народ – в політичних тенетах!
Що англійська скаже про це королева?!
Мо, ’ видніша із Лондону Доля народу,
Що зневірений в сенсі оновлення світу? –
Хоч ми дбаємо вільному слову свободу,
А на ділі немає свободи – лиш мітинг.
У
На ділі немає свободи – лиш мітинг
Втішає людину у мрійнім екстазі...
Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти,
Вовтузились доти в словесній проказі,
Аж доки не стали хворіти ганьбою,
Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки,
І дух помаранчевий вийшов до бою –
Священної Долі злякалися круки,
Що в чорному пір’ї – корупція влади,
Злякалися слів трудоголиків грішних,
Бо в слові розплавленім – колір металу –
Святий помаранчевий дух із лампади:
З Донбасу – слова шахтарів неуспішних,
З Дніпра – металургів, що впали в опалу!
Із Києва, Харкова, Львова, Одеси,
З Херсона... і юність і старість волає:
«Так!.. нас багато, нас не подолати!»
...І слова історичні проціджує преса,
І київський брук, ніби шпальти, долає:
«Так!.. нас багато, нас не подолати!»
А радіо «Ера FM» все поволі
Дає у ефірний мартен, в переплавку, -
Де плавиться все в помаранчевий колір.
Який для старого режиму – відставка,
Для влади ж нової – це з квітами ваза! –
Як символ, здобутий в словесному герці!
І щоб відступилась словесна проказа,
І кров оновить в політичному серці,
Яке б на Майдані не впало ні разу,
Тримаючи слово у себе на денці,
Щоб потім живим вдрукувати у фразу,
Яка б нагадала про створення світу...
Коли за часів Вавілонського царства
Під символом звіра, що Левом, здається,
Гуляв по землі справедливості вітер…
Та час напоїв Вавілонське все царство
Блудливим вином і господства фортеця
Упала кістками крилатого звіра,
Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї
Є свідком того, що повстала зневіра
Заради свободи і правди ідеї!
Щоб серце свободи під факелом віри
У ритмі бажання нащадків звучало,
Щоб спити життя солов’їної ліри,
Щоб наш родовід оновити началом.
V1
Щоб наш родовід оновити началом,
Мо, ’ треба людину нову клонувати,
Яка щоб основи життя визначала
Й парламенту вміла поради давати,
Чи краще зробити цей акт в перспективі?!
А нині сучасним умом визначатись
Й взамін негативів творить позитиви,
І всім толерантності в справах навчатись!
Щоб образ уяви нащадків не мучив
За наші гріхи у нестриманих діях,
Щоб ми не паплюжили мову співучу,
І щоб в демократії – пані, – на віях
Від радощів, стверджених волею даних,
Струною натхнення бриніла сльозинка,
В якій революція йшла на Майдані –
В ній все так помітно, немов на екрані,
І їй не страшна завірюхи сніжинка,
Яка перейшла помаранчеві грані
І хоче Майдан у заметах сховати.
То марно Зимі в цих зусиллях радіти, -
Бо кожному з нас демократія – мати,
Ми ж в неї – її помаранчеві діти!
VI1
Бо кожному з нас демократія – мати,
Ми ж в неї – її помаранчеві діти!
Таких, як і ми, мо, ’ хотілося б мати
Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти,
Що має таку лиш планета Нібіру –
Земля Анунаків, – прародичів наших,
Цінуючих так Помаранчеву ліру,
Її чародійність етичну пізнавши,
Яка, мов тяжіння, об’єднує сили
Духовні, душевні, потрібні, як кисень,
Набуті в поділі, як мати носила,
Нещадно духовну руйнуючи плісень!
VII1
Духовну руйнуючи плісень агресій,
Яка в Вавилоні з’явилась на троні
Й пішла по державі, ламаючи волю,
Здіймаючи шторм в демократії плесі:
То душу зачепить, то вибілить скроні,
Змиваючи світом приречену Долю
«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –
Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!
А в кожному розі – князівство германське –
Стопталися Риму державні пороги,
Що право на вищому курсі держали,
В якому було щось чарівно-шаманське!
Але надломилася Доля людини –
Спіткнулась свята демократія волі
І в кривавої ери порвало судини,
І світ став шукати щасливішої Долі!
1Х
І став світ шукати вродливої Долі,
Яка закодована в генах прибульців,
Які клонували нас в лоні, по волі,
Щоб кращий світогляд лишався на думці,
Щоб в небі умів помаранчеві хмари
Зустрілись і грім революції вдарив
Й від блискавки волі осліпли примари!
Щоб вибрали вектор – суспільства радари,
Які прислухаються Божого Суду
В якім відбуваються нині процеси
Що йдуть не на користь політики блуду,
А йдуть лиш на користь людських інтересів, –
Святинь демократії Божого слова,
Що з вуст помаранчево-схожих лунає
На всіх політичних майданах у світі,
Де рідною стала для кожного мова,
І кожен від кожного мову вітає,
Яка розцвітає, як квітка між квітів!
X
Хай кожен від кожного мову вітає,
Яка розцвітає, як квітка між квітів!
І йде аж від предків, немов естафета,
І, мов демократія, словом злітає
На крилах суспільства в розколотім світі,
Де влада ввійшла в корупційні тенета.
І з нею Закон – в кримінальних обіймах,
Де ціни ростуть, як гриби у теплиці,
Зарплата, в розстрочку немов, видається!
Завжди депутати в парламентських бійках.
Буває, що сплять – демократія сниться,
Або депутат з депутатом поб’ється!
На службі народу – готові й померти!
От тільки чомусь політичний сценарій
Таких не спаса від трагічної смерті,
Спаса недоторканість тільки – від нарів!
Х1
У сповитій уяві пелюшками сну,
Мов прибульці, до нас приземлилися знов,
Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -
Бо пульсує однакова кров!
І, здається, що з серця Майдану йде ритм:
«Нас багато – нас не подолати!» – луна.
В помаранчевім колі рясний колорит,
В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –
Демократії шлях, що у вирі подій.
Коаліція – «Сила народу» іде
Й визначаються в цій повсякчасній ході
Грому й блискавки слово – лиш «Так!», і веде
На Майдан Незалежності вільні уми
України! І, здається, що кров закипає в мороз,
Що хліба наливаються серед зими
І не чути ніде політичних погроз!