Серця
Хтось підмінив людські серця,
Мабуть, був злий, чи грався поміж іншим.
Бо роблять зло, не боячись Творця,
Смак злата переміг страх стати грішним.
А замість лЮдського у груди шо поклав?
Собаче серце? Ні, подумай – зрозумієш,
З тваринного в нас хижий лиш оскал
Й жорстокість, від якої шаленієш.
А може, в нас метеликів серця?
Чи можем безтурботно день прожити?
У радості літати без кінця,
Весь світ усе життя любити?
Чи, може, з дерева серця у нас?
Та ні!.. Їй Богу, смішно говорити.
Змогли б тоді найкращий свій парнас
Зрубати, знищити, під корінь все спилити.
У нас серця з тканин, із мішури,
Паєтками прошиті недолуго.
Вжахнулися б, як взнали пращури,
Що ми на стрази проміняли друга.
А є ще ті, у кого кам’яні,
Хто думає, що вічно буде жити.
Збирає камені коштовні в бур’яні
Й ховає, щоб нікому не вділити.
