Щоденник останнього романтика
Вересень
Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатних косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був дурнем… Пройшов повз і не помітив. А коли повернув голову, було вже запізно – потік людей збив мене з ніг.
Усі чорні. Сірі. Білі. І жодного вишневого.
Не розумію, чим вона мене так зачепила?
Жовтень
За цей час ми двічі зустрілися очима в універі. Вона мені навіть усміхнулася.
Листопад
Від однокурсниці дізнався, що ім’я її Кіра. Ех… Не бачити мені кар’єри розвідника.
Грудень
Вона стояла біля припорошеної пилом вітрини «Дитячого світу» й захоплено дивилася на плюшевого ведмедика з мене зростом. Я безшумно підійшов і став поруч. Дівчина мене не помітила.
– Подобається? – жартівливо запитав я.
Кіра злякано підскочила, ніби її зловили «на гарячому», і відсахнулася:
– Ти мене налякав! Я ледь інфаркт не схопила.
– «Ледь» не враховується, – відповів їй із усмішкою. – Пробач, я не навмисно.
Січень
Я таки залишив в «Дитячому світі» всю свою стипендію й цілий місяць жив на воді й «мівіні». Та воно того вартувало.
Лютий
Холодний носик вперся мені в щічку, розбудивши. Я накрив мерзлячку ковдрою й обійняв. Вона задоволено усміхнулася кутиком рота й поринула в обійми Морфея, скрутившись калачиком у мене під боком.
Я, напевно, найщасливіша людина в цілому світі!