Та, що греблі рве
Обірвала греблю ненароком,
Розтеклись непрошені струмки,
Обійти би лихо тихим кроком,
Та не вірить більше у казки.
Нащо ж греблю рвала необачно?
Може дожидалася весни?
Не було ані на йоту лячно,
Мріялося:"Річечко - брини!"
Греблею захищена загата,
Вир той не підвладний вже руці.
Чи потрібна їй ота заплата?
Волю подаровано ріці.
А сама лишилася собою,
Та, що греблі рве завжди одна,
З річкою, та знову самотою.
Чи зірвати греблю ту до дна?
