В майбутнє спалені мости,
У світ ілюзій вирушаю.
За тим не плачу, що лишаю,
Та чи чекають ті світи?
Давно-давно тут не була
І так стомилася з дороги!
Дарунків взять не мала змоги,
Тож тільки серце принесла.
Де ж діти ношу цю мою,
Коли немає в ній потреби?
Із своїм серцем коло тебе
Як гість непроханий стою…
