Небесна Сотня
Недокохали,
Недолюбили,
У вирій навічно
Від нас
Відлетіли.
Чекала їх
Мати,
Чекала родина,
Та болем
Прийшла до них
Горе-година.
Чекала
Кохана,
Та в серці
Лишилась
Незагоєна рана.
Ой болю,
Ти, болю,
Невиліковний,
Смутку наш
Чорний та
Невимовний...
Знову вернуться
Весни
Золотими
струмками,
Та не буде
В живих
Уже їх поміж
Нами.
Пройде дощ,
Прийде літо,
Легіт-вітер
І сонце,
Та гляне
Усмішкою
Син до мами
В віконце.
Вже не скаже
Ніколи він:
Рідна, кохана...
Незагоєна
Вічна
Та пекучая
Рана...
