07.03.2019 19:24
for all
9 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Оксана Осовська

Незабутньому таткові моєму


Тато щось забарився: минають не дні, 

Це - роки вже юрбою тікають кудись.

Безнадійно скучаю! Татусю, приснись

І закутай дітей у обійми міцні!

Розкажи, любий татку, що кривда мине, 

Бо не можна отак за добро, без вини!

Не вертає мій тато чомусь з далини.

Він від всього лихого вберіг би мене!

Не вітрила - тріпочуть і рвуться серця!

Вчуся, таточку, жити хоча би без сліз.

Тільки знов у сльозах наша зграйка беріз…

Пам’ятаєш: садив ти малі деревця?

Пам’ятаю: читав нам найкращі казки.

Чим зайняти малих, знав неміряно, татку:

Чи рослинку доглянуть, чи звести палатку.

А тепер все нудьгують старі рюкзаки.

Залишається вірити: десь є портали…

Може в променях сонця, у щебеті птиць –

Ти прийдеш, ти завариш нам чаю з суниць.

Ми шукали разом їх і скільки збирали!

В лісі вчили з тобою шапинки шовкові, 

А на карті – держави, а в небі – зірки…

Спомин мого дитинства – солодкий, гіркий,  

Бо спізнилось навіки признання в любові!

Біля свого ношу незабутнє ім’я...

Забарився ти, татку, – на все воля Божа.

І живу я без тебе, на тебе так схожа.

І у доньки моєї – усмішка твоя.

© Оксана Осовська

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 18.03.2019 16:59  Тетяна Амеліна => © 

Як душевно! До сліз...