Світлячки
Вони, як всі, хороших ждуть вістей,
Жадають щастя і душі польоту.
Страждаючи народжують дітей
І бігають щоранку на роботу.
До них також безжалісні роки,
А усміх долі не щоразу добрий.
І в них стають старішими батьки,
Хворіють друзі і летять за обрій.
Вони щоденно в справах не простих
Несуть відбиток свого покоління.
І зовнішність, як зовнішність, у них,
А з серця пробивається проміння.
Ви не дивіться пильно їм у очі –
Вони не зразу впустять “ перевірку “,
А там, де хтось помнеться неохоче,
Плече підставлять чи змайструють зірку,
Жадану радість відкладуть свою,
Без оклику зірвуться у дорогу !
І як зрадіють, що в якімсь бою
Хтось вистраждав, отримав перемогу !
Комусь відправлять осяйний привіт,
Комусь із серця виймуть колючки…
Є люди, без яких погасне світ,
Прекрасна раса : люди – світлячки !
Як їм самим не вмерзнути у кригу,
Не захлинутись у брудній воді ?
Вони в Червону вже попали книгу !
А що вже далі буде..? Що тоді ?
© Оксана Осовська
