Агов, товариство!
з рубрики / циклу «Соціалка»
Не залежались кілька слів до «Незалежності».
Вже вкотре святкуватимем день цей?
Насправді ж залежались ми до пролежнів,
Перетворилися із люду на свиней!
Впилися добре обіцянками й «гіркою»,
Хоча й без того гірко на душі.
Не буде в Україні вже героїв,
Якщо не усвідомимо межі!
Звертаюсь до народу України,
Промова не заумна і проста –
Якщо ти ще живий і нині,
Вставай народ, чекає боротьба!
Земля кричить та стогне під ногами
Та ж навіть не від танків, й не від куль, –
Розграблюється й продається разом з нами
Колись було козацтво, зараз нуль!
Та клята карусель ще досі крутиться
І далі оберти продовжить набирати,
Якщо ми, браття, не зумієм захиститься
Вони продовжать нас повільно убивати.
Вони вважають, що їм вже вдалося
Увесь народ наш український ззомбувати
І буцімто із псевдо-мовного питання
Їм вдасться схід і захід роз’єднати.
Ба ні, не дурні ми, цього не буде,
Не вірте, люди, цим скупим катам!
Ми пам’ятаєм ЩО вони казали людям
Коли ми всі ходили на Майдан.
“Виходьте, люди, на майдани
там мерзніть і вночі і днями,
тільки не дайте нам упасти
і ми почнемо менше красти!”
У помаранчах почалося –
Бій пасічника і бандита,
Здавалося б перемоглося
Та тільки люди вийшли биті.
Один казав нам: “любі друзі,
ми впевнено ідем вперед.”
Насправді ж тільки в багні грузнем
Бо їм не до людських потреб.
А та кричала: “падивіться,
я зможу кризу падалать,
тільки стварімо каОліцию
і варагам не здабравать!”
«Вони крадуть, вона працює»
І хто б там що не говорив
І заохочені й байдужі,
Коса її не скосить жнив.
Один пропонував «стабильнист»
Тому що чесний, справедливий,
І де щас та благонадійність?
Спитає і школяр, і сивий.
І ще з’явився бравий захисник
Права людей він захищав так гордо,
А потім якось десь подівся, зник,
Хоча кричав: “мііція з наодом!”
А потім раптом, серед тих бандитів
Так несподівано з’явився новий геній
Він знав і що, і як треба робити,
«Країну рятуватиме Арсеній!»
Тоді і РУХ прокинувся з якогось дива,
А де ж він був раніше, що казати?
І те, що двадцять років держать слово
Чи не пора на ділі показати?
Ще “прогресивні”, їм ніяк не зрозуміть,
Усе кричать нам: “до старшого брата!”
Яким би гарним той не був сусід,
Ніколи він не стане рідним братом!
І старі пердуни уже набридли,
Що все комуну будувати звуть,
Савєцкімі васпамінаньямі живуть як в казці
На щастя ж, того лиха не вернуть.
І де ті чудо-патріоти,
Всілякі Яворівські і Павлички?
Як дійде справа до роботи,
Так враз ховають свої добрі личка,
Як і в діаспорі, що за кордоном
Їм серце крається за Україну.
Не зрозуміти їм того ніколи
Як тоді боляче нашій простій людині.
І кожен прапори свої виносить
Всі кольори веселки майорять
Намети ставлять, роздають газети
І кожен знає те, як треба керувать.
Та якщо в них одна є мета і єдина –
Ідуть працювати на користь країні,
Чом тоді нехтують рідним народом?
“А що народ зможе? А що народ зробить?”
Прийміть один для всіх закон
Щоб не сміявся жоден враг,
І щоб не було перепон
Під жовто-синій станьте стяг!
Не вірю я нікому, добрі люди,
Не бачу я рятівників крім нас,
Якщо самі боротися не будем
Задушить нас “сусідсько-братський” газ.
Европа виснажить вимогами стандартів
І ціни європейські нас з’їдять,
Будем лежати в чорноземах мертві,
А НАТО будуть бази будувать.
Не допустіть загибелі, братове!
Як не собі, хоч дітям збережіть,
Любіте землю, не цурайтесь мови,
Від краху рідну матір захистіть!
Навчіть дітей своїх любити батьківщину,
Вони навчать своїх, і з роду в рід
Не вмре ніколи ненька Україна,
Якщо свідомість наша не зазнає бід!
Навчіться люди зброєй володіти,
І захистіть себе й старі і діти!
Не треба нам ніякого протекторату,
Самі повинні лихо подолати!
Ніхто ніколи нам не допоможе,
Про це казалося, і вже не раз,
Ми самі хазяї в своїм домі –
Україна починається з нас!
Місто Вишневе, Серпень 2009 р.
