Вона
Вона сіла зараз тобі не відписати,
Та весна підійшла впритул до кімнати
Грає кантрі, тихе старе, чуже для слуху,
І набрали чітких танцювальних рухів
Стегна вулиць, від вуха ростуть їх ноги,
Кажуть, в цім, напевне, краса дороги,
Бо як не ляжуть, все ж такі красиві,
Такі ж манливі, такі ж звабливі, друже...
Ні, вона не відпише тобі, не відпише дуже.
Пахне преса, її не читають, а під колеса
Все частіше лягають тіні у цьому краю.
Не відпише, теж знайшов мені поетесу,
Я її не знаю, її тут завжди немає.
І як промінь в свічаді не відіб`ється ранком,
У її кімнаті, де сіре усе колишнє.
Вона сяде, і буде слухати дивне кантрі,
Ну а потім збереться, і тобі не відпише.
