13.04.2019 00:04
© Вікторія Івченко
Поема про Сучасність: "Над Дніпром - рожева тиша..."
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
І
Над Дніпром - рожева тиша,
Міст Південний - наче дише...
Качечки малі пірнають,
Хліб м`якенький підбирають.
Кидаю його у воду...
Українців, мов к о л о д у
Гральних карт - п і д т а с у в а л и...
"Світовий пасьянс" розклали?
ІІ
Ви думали народ цей залякати? -
Під кулі путінські ішов він... Чуєш, брате?
Скажи, за що ти гинув на Майдані??
Тебе в багно втоптали друзі п`яні.
Ерефівські кати тебе добили...
І нині ссуть із тебе кров і силу!
III
Там сваряться людці поміж собою,
Де за душею - НУЛЬ... Нема любові.
Сумління, честі, розуму... НЕМА.
Уяву полонить ОДНА ГРОШВА.
Забули, що живуть на Батьківщині! -
Вони - чужі... Вигнанці... Чорні тіні...
Побільше х а п о н у т и поспішають...
О божевільний Час... Безумна зграя.
Вже неньку продають - за безцінь, скопом...
Ще й кажуть: "ТО - НЕ МИ... ІДІТЬ В ЄВРОПУ".
Отак і доборолися до краю...
В маленьких цих людців
ДУШІ НЕМАЄ.
ІV
Уже поклали МСН сімнадцять,
Уже Донбас згорів... Європа цяця
Не кається... Не хоче ладу й миру...
Лише - грошви? Лише - у пастці сиру??
V
Спитають: чом злочинцям ви платили?..
Чому корились їм, чому терпіли??
Усе життя сумлінно працювали...
За безцінь власну працю віддавали.
ЧАСИ - НОВІ, але життя - то школа:
Провалля українців РОЗКОЛОЛО.
VI
Водиця піднялась - немає броду,
Окрилена душа - летить... СВОБОДА!
Дніпрова повінь - вшир... На сонці сяє...
Хмарини, мов птахи, мов дика зграя
Тих лебедів - небесних, білокрилих,
Що відають, де - рай, де - чорні сили.
Де - Божа сторона, де - справи темні,
Де - мир, а де - війна... Де - в р а г таємний!
Відкриються тобі, моя Вкраїно,
І правда, і олжа... Й ТВОЯ РАЇНА.
VII
Дочки й сини розбіглись по світах -
І копійчину гірко заробляють...
А ти, Вкраїно, знов - на битий шлях?
Босоніж воріженьки виганяють!
Чом сталося таке, чому цей біль
Століттями дітей твоїх мордує?..
Не сипте сіль на рани... Тая сіль -
То сльози... Але сльози їхні - ВСУЄ.
Поринули в п р и д у м а н і свти,
Шаленої грошви комусь замало...
А тут, на Батьківшині, мов кроти
Усе життя ховалися й мовчали!
Чом молишся, о брате, на Тільця? -
Блукаєш без кінця по манівцях...
Живеш на чужині... Зламали крила?
Хотів би щось сказать, але - не сила!
VIII
Як довго нам іти? Душа зболіла:
Забиті мізки страхом, мов лай...ом -
Тим, комуняцьким, що вже скам`яніло,
Але - ще тхне по-троху... Під рядном
П а т р і о т и з м у - фрази, фрази, фрази...
Рахують не досягнення - ОБРАЗИ.
ІХ
Злетілися крукИ... Уся "еліта",
Зібралися на здобич, пси неситі!
Народ блукає, спраглий, у пісках...
А т і в маленьких душах сіють СТРАХ.
Піднятися пора вже, пообудитись...
І заново - мов Фенікс - відродитись!
