Падаю в небо...

з рубрики / циклу «Все і всі»

Я падаю в небо, шукаючи кращої долі...

Небесні стремена затягую стиха. поволі...

Закину за обрій повіддя, мені не потрібні...

Хай зорі, мов коні несуть мене так, що не видно.

Туди, де у розпачі плачуть від болю планети...

Де всесвіт холодний розкинув безмежні тенета...

Де душі людей намагаються нас від самих рятувати...

В той час, коли ми один одного можемо лиш катувати!

Я падаю в небо, бо несила вже все це терпіти...

Знесилився врешті на світі холодному жити...

Згасає вогонь, що ділити нарівно для всіх намагався...

І врешті з собою самим сам на сам я зостався...

У світі, де колір небес мають лиш тільки калюжі...

Де райдугу люди фарбують у чорне байдуже...

Де совість з відтінком зеленим, мов сирная плісень...

Де більшість вдихаючи сморід вдає що це кисень...

Я падаю в небо, щоб воїнів світла зустріти!

Щоб війстря сталеві мечів для нащадків гострити!

Щоб було країну від блазнів і зрадників чим боронити!

Я падаю в небо, та землю свою я не зможу лишити...