Мовчання...

з рубрики / циклу «Все і всі»

За що ти Боже, мову відібрав?!

Куди сховав мої кохані рими?!

За що на душу налетіли зими,

Де голос мій, що щиро так лунав?!

Гуляють в схови день і ніч щораз.

Міняє вітер дощ, а потім сонце.

Ранковий біль пульсує знову в скронці.

А в голові пустоти, кілька фраз.

Все так, як і раніше, я живий!

Штурмую традиційні перешкоди.

Ростуть сади, спішать у далі води.

А голос мій завмер! Я що, німий?!

Весна навкруг чудова, як завжди!

В обіймах пари, Боже, як красиво!

Життя, як не крути, - то справді диво!

А я мовчу, набрав у рот води!

Душа моя, так хоче говорить!

Щоночі в снах виношує промову.

Коли ж приходить щирий ранок знову,

Вона, як зрадник, - криється й мовчить!