Фіранки
Що змушує тебе мовчати?
Далекі вікна.
Стоїш щовечора на ча́тах
Аж очі сліпнуть.
Так непорушно простяглись
Оті фіранки…
А чи стрічатимеш колись
Із нею ранки?
Співає травень, скрізь бузки,
Кришталь симфоній.
На підвіконні вже горить
Букет півоній.
А чи щаслива?
Чи сумна?
Хоча б спитати…
Ти – лицар гордий
Всі думки
Сховав під ла́ти.
О, як зненавидів оті
Німі фіранки…
Життя даруєш самоті
На цьому ґанку.
