04.06.2019 20:06
для всіх
482
    
  2 | 2  
 © Марянич Михайло Миколайович

Кішка

Кішка

 


Вона була звичайною…Хоча ні, вона була кумедною. Біла з чорними плямами, а кумедності їй надавав кінчик язика, який визирав з рота. Кішка. Звичайна дворова кішка... Зазвичай її улюбленим місцем спочинку було підвіконня біля входу в під’їзд. Вона на тому підвіконні зустрічала та проводжала всіх, хто жив в тому під’їзді. Пожильці інколи на неї звертали увагу: могли посміятися з її язика, погладити… Її ніхто не ображав. Більш того, в тому під’їзді жила Наталя, котяча мама, яка годувала всіх навколишніх котів, від якої і кішці перепадала її частка смачного…

Я теж, як всі - зранку на роботу, ввечері - з роботи, проходив мимо кішки. Коли гладив, коли сміявся з її язика, коли просто проходив… Йшов час, життєва метушня: дім - робота, робота - дім, дорога… Краєм ока помітив, що кішка вагітна… Кішка привела кошенят… Кошенята повиростали… На місці кішки лежить вже інший кіт…

Йшов час, квітень змінив травень… Я побачив кішку… Облізлий хвіст, з рота текла слина… То вже не та кішка, яка лежала на підвіконні… Від неї лишився лише кінчик язика, який і досі стримів назовні… Стримів, як згадка про безтурботне життя, молодість… Як згадка про те, як вона була кошеням, як гралась з каштаном на пішохідній доріжці… Кішка смикнулась в мою сторону, а потім відсахнулась назад… Ми зустрілись поглядами. Той погляд був, як удар під дих… В тому погляді я побачив, як вмирає надія… Кішка побрела далі, а я пішов до генделя. Я хотів напитися, та алкоголь не брав. Я прийшов додому й заплакав. Я плакав так, як не плакав ніколи в житті. Я зарився в подушку і вив… Вив, як дикий звір. Я втратив частину душі...Я втратив частину себе...На моїх очах померла НАДІЯ...



м. Одеса, 04,06,2019 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.06.2019 11:29  ptica1966 => © 

Очень откровенно, и это шокирует отчасти, с другой стороны это обнажение души - подкупает

 04.06.2019 23:29  Каранда Галина => © 

Для мене коти - це якийсь бич божий... я їх не ображаю, але й не люблю. Не знаю чому, але до мене постійно приблуджуються різні злиденні коти й кошенята. Причому - незалежно від наявності власних.

Я колись один такий випадок тут описувала. Ссилку вставлю.

А остання історія - приблудився кіт. З якимось, прости господи, великим гемороєм. В буквальному сенсі. Тобто, у мене вибір такий: або його жорстко гнати (м`яко гнати - не піде), або годувати, дивлячись, як він повільно здихає. На щастя, саме зараз в місті завелися активні волонтери - зоозахисники. І я їм його спихнула... тобто - відправила відео кота з болячкою, пояснила, що кіт не мій, забрати його назад не зможу (своїх двоє). Тим не менше, спасибі їм - кота прооперували. Не знаю його подальшої долі - сподіваюся, йому знайшли якусь сердобольну хазяйку, яка любить котів.

А я, певно, в наступному житті буду замизганим котом... якого всі проганятимуть. Інакше свою карму з постійними приблудними котами, яких я змушена годувати і десь пристроювати, я пояснити не можу... щось бог з мене хоче, але я ніяк не вгадаю, що, бо ситуація в різних варіаціях повторюється постійно.

Марійка, я і кошеня / Бувальщина | Каранда Галина