Кішка
Вона була звичайною…Хоча ні, вона була кумедною. Біла з чорними плямами, а кумедності їй надавав кінчик язика, який визирав з рота. Кішка. Звичайна дворова кішка... Зазвичай її улюбленим місцем спочинку було підвіконня біля входу в під’їзд. Вона на тому підвіконні зустрічала та проводжала всіх, хто жив в тому під’їзді. Пожильці інколи на неї звертали увагу: могли посміятися з її язика, погладити… Її ніхто не ображав. Більш того, в тому під’їзді жила Наталя, котяча мама, яка годувала всіх навколишніх котів, від якої і кішці перепадала її частка смачного…
Я теж, як всі - зранку на роботу, ввечері - з роботи, проходив мимо кішки. Коли гладив, коли сміявся з її язика, коли просто проходив… Йшов час, життєва метушня: дім - робота, робота - дім, дорога… Краєм ока помітив, що кішка вагітна… Кішка привела кошенят… Кошенята повиростали… На місці кішки лежить вже інший кіт…
Йшов час, квітень змінив травень… Я побачив кішку… Облізлий хвіст, з рота текла слина… То вже не та кішка, яка лежала на підвіконні… Від неї лишився лише кінчик язика, який і досі стримів назовні… Стримів, як згадка про безтурботне життя, молодість… Як згадка про те, як вона була кошеням, як гралась з каштаном на пішохідній доріжці… Кішка смикнулась в мою сторону, а потім відсахнулась назад… Ми зустрілись поглядами. Той погляд був, як удар під дих… В тому погляді я побачив, як вмирає надія… Кішка побрела далі, а я пішов до генделя. Я хотів напитися, та алкоголь не брав. Я прийшов додому й заплакав. Я плакав так, як не плакав ніколи в житті. Я зарився в подушку і вив… Вив, як дикий звір. Я втратив частину душі...Я втратив частину себе...На моїх очах померла НАДІЯ...
м. Одеса, 04,06,2019 р.
04.06.2019 23:29 
