Приручена ластівка
Жили собі в маленькому будиночку дідусь з бабцею, тато з мамою і три донечки. Як кажуть, у нашого Омелька невелика сімейка.
Якось татусь сказав:
- У двох кімнатках ну зовсім ніде повернутися. Треба розбудовуватись, збільшувати дім.
Порадилася родина і вирішила, що поки йде будівництво, вони поживуть в другої бабусі, маминої мами. Там і хата більша, і річка чиста недалечко, та й малі не сумуватимуть: влітку в старенької гостюють усі її численні онуки.
Як же ж весело в бабусі! Літньої днини діти гуртом йшли на річку, з задоволенням ласували ранньою черешнею й недостиглим «білим наливом». А спілкування з домашніми тваринами! Кішка трикольорова; кажуть, такі приносять щастя. Лежить, ніжиться на сонечку. Інколи з цікавістю позирає на горобців. Коза з маленькими козенятками, веселий дворовий песик, птаство. Щоправда, півень дещо злий, але які ж ніжні жовтенькі маленькі курчатка! А ще над віконцем зліпили хатку ластівки й вигодовують пташенят.
Щодня меншенька милувалася польотом ластівок. «От кури, - думала вона. – Бабуся покличе їх і вони швиденько підбігають. А в цирку голуби, як красиво злітають і сідають на руку до дресирувальниці. Татко казав, що шпаків можна навчити говорити. А от якби приручити ластівку… Ніхто ще не здогадався».
І вирішила дівчинка цим зайнятися. Спочатку треба було роздобути ластівку, обов’язково молоденьку – щоб краще приручалася. Недарма ж люди беруть до себе ще маленьких кошеняток і собачок.
Серед численної родини був двоюрідний брат, який вихвалявся, що може зловити будь-яку здобич: від комара до слона. З його оповідей виходило, що пташку спіймати – це й зовсім просто. Але брату треба було завтра вранці їхати до піонерського табору – коли ще повернеться… Ластівку ж треба було брати зараз – пташата потрошку вже починали літати.
З іншої рідні зловити пташку ніхто не брався. Дівчинка вирішила, що допомогти їй зможе мама.
- Матусенько, ріднесенька, - прохала вона, - дістань мені пташечку. Я її навчу прилітати, коли покличеш. Он кури ж вміють!
- Доню, - відповіла мама, - це ж ластівка, вона з людьми ніколи не спілкувалася, вона не навчиться.
- Ну, будь ласочка, ну дуже прошу!
І дівчинка заходилася плакати.
Раптом на доріжці, що вела від дому, з’явився захеканий брат.
- Дивись, хто в мене в руці! – кричав він. – Ластівка! З гнізда вилетіти змогла, а з землі піднятися ще не вміє. Тримай.
Він сунув пташку дівчинці в долоньку і побіг. Біля хвіртки його вже чекали батьки.
- Мама! - миттєво висохли сльози на очах у маленької. – Поглянь, в мене ластівка!
Мати похитала головою і сказала:
- Ну, раз вже так склалося, треба берегти пташку від кішки. А щоб не полетіла, давай прив’яжемо її ниткою.
Пішли вони в дім, де бабця дала їм яскраву блакитну вовняну нитку. І ось дівчинка вже має ластівку, яка завжди буде поруч, бо прив’язана за ніжку. Ходить вона по саду, «вигулює» ластівку, мріє:
- От, скоро пташеня до мене звикне, почне відкликатися на ім’я. І зараз он за нитку потягну – і вже підлітає. А потім навчу її всяким фокусам і буду виступати в цирку. А, може, коли потоваришуємо, ластівка мене літати навчить…
Прийшли з річки старші сестри. Меншенька поспішила поділитися з ними радістю і мріями.
- Нічого в тебе не вийде, - піджала губи середульша. – Її ж годувати треба, а чим?
- Слухайте, - сказала старша, - треба наловити коників та мух, закрити в банці, от і буде їжа для пташки.
Дівчатка дружно заходилися ловити коників у траві.
Пригрівало сонечко, і меншеньку зморило. Так вона і заснула на свіжій травичці, міцно стискаючи в руці нитку, до якої було прив’язано пташку. Снилися їй веселі сни про циркових пташок, з якими виступала на арені, а потім всі разом вони летіли додому.
Життя ж маленького годованця дівчинки було в небезпеці. Недарма кішка позирала на веселих горобців. Хотілося їй поласувати свіжиною. Але спробуй, злови горобця! Він – шурх! – і вже на дереві. Сидить, цвірінькає:
- А що, кицюню, спіймала?
А тут така нагода! Доки старші дівчатка ловили коників недалеко від сплячої сестрички, кішка вдавала, що її зовсім не цікавить пташеня. Та тільки вони побігли далі в садочок, мисливиця була тут як тут. Може, й був би у пташки шанс врятуватися, але прив’язана, вона не мала ніякої можливості злетіти. Кицька отримала здобич.
Прокинулась маленька, подивилась: де ж моя пташечка? Нитка на місці. Ой, а що ж то таке до неї причепилося? Якась сухенька сіра гілочка? Нажаль, це була не гілочка, а малесенька пташина лапка. Зрозумівши, що і циркове майбутнє, і вміння літати втрачено назавжди разом з ластівкою, дівчинка розридалась.
На її зойки збіглася вся родина. Але чим же можна було втішити бідолашну господарочку ластівки? Сестрички принесли зелених яблук, ще й спійманого коника в банці - показати; мама - цукерочку шоколадну, бабуся – льодяника. Аж тут і татко з роботи повернувся. Розпитав родину, чого це плаче його улюблениця, вислухав всю історію, й каже:
- Що ж, доню, кішка – то хижак, з’їла вона пташку через свої хижацькі потреби. Хочеться їй хоч інколи відчути себе мисливицею. Жаль пташеняти. Але не сумуй за ластівкою, скоро в киці народяться кошенята. Ти вибереш собі найкрасивіше і будеш його дресирувати. Ось воно вже точно чомусь навчиться. А тепер ходімо майструвати лялькову хатку – я з будівництва приніс гарні обрізки дощечок.
- Тату, а давай зробимо будиночка побільше, щоб в ньому могло й кошенятко жити, - сказала дівчинка, вже майже заспокоївшись, – а я котика навчатиму, щоб він їв не пташок, а тільки борщик, картопельку й цукерочки.
Ця історія сталася багато-багато років тому. Була дівчинка ще дуже маленькою, і не знала, що будь-кому – пташці, тваринці, людині – для повноцінного життя потрібна свобода.
м. Харків, Грудень 2014 р.
