Поете, вічно молодий,
Щільник твій повний, як ніколи,
Бо в нього невмирущі бджоли
Зібрали дум палких меди.
Себе ти мельником вважав,
Молов зерно, що душу гріє…
Твій ”хліб“ і досі не черствіє,
Що нам сказати поспішав.
Крізь мудрість літ в твоїх віршах
Співає птаство срібнокриле,
Хоч вік продовжити безсиле
Тому, хто в вічність вибрав шлях.
Не вмер ти, вічно будеш жить,
Лунає дятла стук завзято,
Й з тобою стиха коло хати
Ліс Голосіївський шумить.
