25.08.2019 11:31
© Вікторія Івченко
Казка про двоголового змія ТрампутІна
з рубрики / циклу «Героїчне та іронічне»
Як змій страшний на царство сів –
Після «кривавих жнив» –
Живцем людей та звірів їв,
Гарячу крівцю пив.
Задумав хижий ТрампутІн
Війною йти на Світ…
Набудував кордонів-стін
Цей блазень-дурисвіт;
Наслав він лютий переляк
На голови прості…
«Як живете? – спитав.
«Ніяк… Обіцянки пусті!»
Регочуть ситі к р а м а р і:
«Кредити віддавай!»
Злиденні їдуть трударі
На чужину… За к р а й.
Пекельним був солодкий сон –
То розум їхній спав…
Чудовиська взяли в полон,
Народ їх не здолав.
Забули, нащо живемо,
Навіщо хліб і сіль?..
Сидить «еліта» за кермом,
Жупан проїла міль.
Потроху зашморг затягли…
А хитрий Трампутін
Глузує з тих «рабів малих»:
«Заходьте, пліз… КАМ ІН».
Чи Сатану він полюбив,
Чи, може, перепив –
На ранок, як протверезів,
Живцем себе спалив!
*
Комуняцьку навалу ми пережили,
А вона не скінчилась… Триває і далі.
Облетіли з вербички листочки малі –
По світах і дорогах вітри розметали!
Їдуть друзі, знайомі в далекі світи,
Щастя марно шукають, цю Фату Моргану…
У батьківській оселі, де виросла ти,
Оселився нечистий… «Господарі» п’яні.
Наприймали «законів» народні о т ц і,
А для себе – палаци й заморські офшори…
Ще й воюють, мов блазні… Духовні мерці!
«Комуняцький король» ваш – то злидні та горе.
