24.10.2019 20:20
Без обмежень
14 views
Rating 0 | 0 users
 © Українка Леся

Казка про Оха-чародія

В тридев’ятім славнім царстві, 

де колись був цар Горох, 

є тепер на господарстві

мудрий пан, вельможний Ох.


Сам той Ох на корх заввишки, 

а на сажень борода, 

знає край і вдовж і вширшки, 

і кому яка біда.


Чи хто правий, чи неправий, 

чи хто прийде сам, чи вдвох, –

всіх приймає пан ласкавий, 

тільки треба мовить: «Ох!»


На зеленому горбочку

спершу він людей приймав, 

потім сів у холодочку, 

звідти голос подавав.


А як з ранку та й до ранку

стали люди обридать, 

Ох зробив собі землянку, 

Оха більше не видать.


Але хто те місце знає, 

де трухлявий пень і мох, 

той приходить і волає

або й тихо каже: «Ох!»


Хоч би навіть ненароком

теє «ох!» промовив ти, 

знай, що вилізе те боком, –

воріття вже не знайти!


Бо затягне з головою

трясовиця мохова

і з душею, ще живою, 

під землею похова.


Під землею ж там – палати, 

де вельможний Ох сидить, 

гарні, пишнії кімнати, 

срібло-злото скрізь ряхтить;


дорогії самоцвіти, 

наче зорі, миготять, 

скрізь заморські дивні квіти, 

по клітках пташки сидять;


золотії грають рибки

в кришталевих скриньочках;

і ведмеді ходять дибки

в рукавичках, жупанках.


Враз тебе там обморочать

блиск і пахощі міцні, 

попугаї заторочать

приказки якісь дивні.


І безглузді очі втупить

в тебе рибка, мов чига…

Тут ведмедів гурт обступить, 

кожен лапу простяга, –


той бере тебе за руку, 

той торкає за плече;

боронь боже ворухнутись! –

кров одразу потече.


Бо крізь білі рукавички

враз проб’ються пазурі

гачкуваті, мов гаплички, –

так і вп’ються, мов щурі.


Тож, коли вже раз попався, –

наче в пастку бідна миш, –

то сиди, мов прикувався, 

не рушай, мовчи та диш!


Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

головою наложить?»


Скажеш: «Я служить не згоден», –

зараз цок тебе в лобок, 

якщо ти носить не годен

рукавички й жупанок.


Стань на службу –

подарують рукавички й жупанець, 

привітають, пошанують, –

тільки ж там тобі й кінець!


Вічно будеш пробувати

у підземному дворі, 

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.


Де торкнешся – всюди брами, 

під замком та під ключем…

Десь далеко хтось часами

озивається плачем.


Спів на плач відповідає, 

плач на спів, так без кінця…

Кажуть, бранка там ридає, 

жде юнака-молодця;


коло неї там Жар-птиця

співом душу потіша, 

та сумна міцна темниця, 

смутна в дівчини душа.


Якби хтів їй волю дати

хто з хоробрих юнаків, 

мусить перше розрубати

сімдесят ще й сім замків…


Вже вам казка обридав?

Що ж! хто має кладенець, 

хай замки ті розрубає, –

буде казочці кінець!




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Леся Українка

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо