30.10.2019 13:45
for all
28 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Лілія Ніколаєнко

Музика і мука

Музика і мука Корона сонетів "Вінок для музи"

Вінок 3

1.

Живе у пензлях, у словах і нотах

Жага натхнення та пророчий дух.

Любов долає неземні широти,

По колу мрії не скінчиться рух.

 

І серце не лякає вирок жоден,

Для нього муза – то єдиний друг.

Моя душа і спрагла, і голодна,

Блукає лабіринтами розрух.

 

Та вкотре прилітає птах весняний

І линуть ніжні ноти звідусіль.

Пташиний хор співає до безтями,

 

Немов святкує тисячі весіль.

У солов’їній пісні знов постане

Магічна сила волі та краси.

 

2.

Магічна сило волі та краси!

Співай, моя Евтерпо стоголоса,

Вінок хмільної юності носи,

Хай голову твою не сріблить просідь.

 

Хоч з вихору життєвих потрясінь

Душа бентежна вирватись не в змозі,

Кохання вічне, як мотив грози,

Полонить серце і хвилює досі.

 

Крізь час і відстань чую солов’я

І споглядаю чарівні красоти,

Вдихаю райські пахощі троянд.

 

Мій розум захмеліє в зорельоті.

Та марно небеса благаю я –

Повідай щиро, вічна музо, хто ти!

 

3.

Повідай щиро, вічна музо, хто ти!

Відкрий свого єства таємну суть.

Мій ідоле без образу і плоті,

В твоїх долонях чудеса цвітуть.

 

Хоч ніч любові сліпоту наводить,

Та місяць осяває райську путь.

Виходять зорі з піднебесних гротів,

Нектари щастя прямо в душу ллють.

 

Сапфірний купол тріснувся від шалу,

Дзвінкий вогонь палає аж до зір.

Вриваються у серце ноти-шквали.

 

Та вранці сни розтануть у росі.

Богине, неосяжна і зухвала,

Навіщо маниш у казкову сіть?

 

4.

Навіщо маниш у казкову сіть,

О, привиде оман, забравши спокій?

Чому мене убив і воскресив,

Святиню кинув у пітьму пороків?

 

За труд мені нічого не даси,

Богине, зоресяйна і висока!

Збереш, як данину, важкий посів,

Мучителю, солодкий і жорстокий…

 

Нехай вирує війчай-карнавал.

І хоч сумнівні всі твої чесноти,

Твій вічний титул – ти мій ідеал.

 

Не звільнюся ніяк від привороту,

Лукавить муза із кривих дзеркал –

Не скаже правди неземна істота.

 

5.

Не скаже правди неземна істота,

Яка співає з болем в унісон.

Ілюзіями править мій володар,

А я сльозами поливаю трон.

 

Та золотом тече твоя щедрота,

Евтерпо, світлий і чарівний сон!

На вівтар музи покладу самотність,

Хай душу палить крижаний вогонь.

 

Моїй любові – бути чи не бути?

О, ні, богине, пристрасть не гаси!

П’янка омана – найсолодші пута.

 

Відродиться натхнення у сльозі,

Фантом кохання дасть себе відчути,

Хоч має сто облич і голосів.

 

6.

Хоч має сто облич і голосів,

Краса-богиня – недоступна пані.

Єдина буде на усі часи

Для бідного митця взірцем омани.

 

Кому ж мене ти знову продаси?

Чия байдужість мій алмаз огранить?

У відчаї беззвучних голосінь

Сам у собі зриває біль вулкани.

 

Моє бентежне серце – стиглий плід,

Потіха для капризного Ерота.

Життя тріщить, мов березневий лід,

 

І в’ються за душею дні марнотні.

Без музи я, немов пов’ялий цвіт.

Вона для серця найсолодший дотик.

 

7.

Вона для серця найсолодший дотик –

Мелодія жагучої весни.

Богиня-муза вишукано-горда

Медовими нектарами п’янить.

 

Зриваються салютами акорди,

Мов сповіді душевної струни.

Звучить з нічних небес кохання-форте

І зорями небесний лан ряснить.

 

Я музику приймаю, як причастя.

Здіймається любов палкою «сі».

В обійми неба хочеться упасти.

 

Свідомість розтинає надвосіч

Поліфонія магії та щастя –

Для спраглої душі нектарний сік.

 

8.

Для спраглої душі нектарний сік –

Поезія – і воля, і в’язниця…

Вбирає світло і небесну синь

Натхнення невичерпного криниця.

 

Гукає із пітьми тривога-сич,

Та ніжністю кохання промениться.

Надію срібний смуток поросив,

Але тріпоче у руці синиця.

 

Очей не відведу ж від журавля!

Жагою спалахне едем зітлілий.

І знову із-під ніг втече земля.

 

Богинею постане ніжна сила.

Малює муза в душах дивогляд,

Навік мене безсонням полонила!

 

9.

Навік мене безсонням полонила

Мелодія, обвінчана з вогнем.

Натхнення розпрямляє дужі крила,

Танцюють зорі вічний полонез.

 

Ридає тиша, від пітьми сп’яніла,

Мовчанням плаче весняний кларнет.

Без музи я – троянда перецвіла,

Любові недописаний сонет.

 

Та ця богиня із душею змія.

Вона, мов карти, долі розкладе.

Захоплять серце бурні зоревії

 

І кинуть з неба у колючий терн.

Та вічно у тумані мрій зоріє

Мистецтва непохитна цитадель.

 

10.

Мистецтва непохитна цитадель

Пророцтва зустрічає і комети.

Боронь її ніколи не паде,

Бо всі падіння то, по суті, злети.

 

Тече за обрій сонце-мюскаде,

І вітер соло виграє на флейті.

Стихає біль. Шовкова ніч гряде.

Душа співає зоряні куплети.

 

Натхнення задає щемливий тон,

Розніжене красою, мліє тіло.

Кохання – мій довершений канон.

 

Любов у вічність шлях мені відкрила.

Очолює мій дивний пантеон

Фантазії богиня пишнокрила.

 

11.

Фантазії богиня пишнокрила

Спокусою гуляє між рядків.

Колись сором’язливо шепотіла,

Тепер її промови запалкі…

 

Шматує відчай у душі вітрила.

Над морем долі стугонять віки.

Я образом прекрасним захворіла.

Ця мука нерозгадана ніким.

 

Хоч серце розривають протиріччя

І біль тупий кордони снів зітер,

А молодість жалями втрат курличе,

 

Готує муза зоряну пастель,

По чашах віршів розливає вічність,

Шляхами самозречення веде.

 

12.

Шляхами самозречення веде

Поезія моє зболіле серце.

Нуджусь в рядках, чекаючи вістей

Від музи, але щастя не озветься.

 

Душа у сад безсмертя забреде,

Де слух чарує солов’їне скерцо.

Але сама співатиме про те,

Як птах безкрилий до любові рветься.

 

Мій соловей втомився і затих,

А почуття, як вишні переспілі,

Зав’яляться і не пізнають гріх.

 

Весна моя так рано посивіла,

Та все ж багаття спогадів святих

В пітьмі палає золотим світилом.

 

13.

В пітьмі палає золотим світилом

Моя любов, фантомна і жива.

Для мене муза пишний рай створила,

Та квіти в ньому – то лише слова…

 

Ущухли яблуневі заметілі,

Буденністю розсипались дива.

Душа, від туги і журби зболіла,

І мудрість квапить на важкі жнива.

 

Пожовк папір від часу і печалі,

Та літерами знову зацвіте,

Коли весна до березня причалить.

 

Прискорює Пегас шалений темп

І постає в п’янкому ритуалі

Окрилена жага палких ідей.

 

14.

Окрилена жага палких ідей

У кров гарячу додає отруту.

Хто з музою угоду укладе,

Приречений рабом голодним бути.

 

Душа не має права на протест,

На варті самоти всіма забута.

Незримий цей вінок чи доплете?

Чи відшукає ліки від цикути?

 

О ні, невиліковна ця печаль!

Любові лихоманка незворотна!

Юрбу безумних почуттів-прочан

 

Невидима рука в рядках колотить.

Глибока тиша болісних мовчань

Живе у пензлях, у словах і в нотах.

 

МАГІСТРАЛ

Живе у пензлях, у словах і нотах

Магічна сила волі та краси.

Повідай щиро, вічна музо, хто ти!

Навіщо маниш у казкову сіть?

 

Не скаже правди неземна істота,

Хоч має сто облич і голосів.

Вона для серця найсолодший дотик,

Для спраглої душі – нектарний сік.

 

Навік мене безсонням полонила

Мистецтва непохитна цитадель.

Фантазії богиня пишнокрила

 

Шляхами самозречення веде.

В пітьмі палає золотим світилом

Окрилена жага палких ідей.

 



Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.

 

 

 


Лілія Ніколаєнко цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.10.2019 18:17  © ... => Костенюк 

Дякую!)

 30.10.2019 17:35  Костенюк => © 

Браво!