Люблю
входити в Тебе
без поспіху
рух за рухом
поштовх за поштовхом
все глибше
все певніше
занурюючись
ковзким пругом
ярої роси
поміж пелюсток
розпуклого щастя -
вишуканої троянди
райського саду
пишним кущем
між двох стовбурів
дерева пізнання та життя
тик за тиком
порогами насолоди
з пелюстки на пелюстку
вправною бджілкою
в липкому нектарі
лишаюся в тобі
одним лиш пульсуванням
дотику
тремтінням
на стеблі росту
достатньо стерпним
аби підтримувати
вогонь
піднімати як гасне
пригашувати
коли рветься на волю -
хай поволі
клітинка за клітинкою
смакує жадним тілом
обертає його на грані
ясні
палахкі
пекучі
сповнює пробудженням
сном, воднораз
Ти і я
перехоплені
рухом на пів русі
бажанням на пів бажанні
безсоромністю на пів безсоромності
скидаємо з тіл
кайдани багряниць
розгойдуємося
маятниками противаг
навзаводи
навздогін
у такт
на упередження
розкрилюємося
міхами над горнилом
розгнуздані сміхом
сплітаємося
пломенями полум’я
акордами границь
пробуємо струни
насолоди, болю
надихаємо одне одного
схлипом, словом
підносимося криком
розкошуємо занімінням
всі межі -
примарні
барви, форми, подоби -
змішані
ніжність і грубість
наруга і такт
витончені й переливаються
мерехтінням світла
віч-на-віч
дослухаюся
як Ти дослухаєшся
до мене
завмерши
неслухняний
креслю новину
Твого воскресіння -
відданою душею
спожитим тілом
бурхаю в Тобі
вогнем забуття
протуберанцями сонць
рвуся назовні
у Твоє середовище
приголомшений
вслухаюся в себе
і усвідомлюю:
це не я в Тобі
а, Ти в мені
я - не я
а, Ти
Ти - не Ти
а, я
загублені
губами до губ
між я і Я
між Ти і ти
між хто у кому
і кому – хто
віднайдені
деінде
кимось іншими
аніж ми самі
аніж ми не самі
чимось більшим
самішим
несамовитішим
неймовірним
не таким, як завжди
завжди не таким
аби не знати
ніколи й нізащо
хто ми?
де ми?
коли, як і навіщо?
з ким і без кого?
у кому –
комою, двокрапкою
знаком оклику
чи, просто, питанням
без знаку
без оклику
того, хто в тобі
того, в кому ти
тримаюся в Тобі
пригорщею води
краплина за краплиною
точуся, збігаю
крізь млість і знемогу
тугих розщілин
Тобою у мені
як би не збирався
як би не розкривався
криваво-червоний світ
Твого квіту
перегуки сколихів
здриганням вод
б’ються всередині нас
джерелами сум`яття
вибухами бажання
ковтками розпусти
п’ємо їх до нестями
аж захлинувшись
одне одним
безживно тонемо -
я - в Тобі
Ти – в мені
спадаю на Тебе
небом на землю
землею
в обійми небес
зрошую
ущелини
долини
яри і низини
росами поту
вологою слини
цівкою сімені
стихаю похованим
у найрозкішнішій з печер
де все ще клекоче
вулкан
розпашілого тіла
благословенний потоп
змикається над нами
відвічним океаном
підносить над хвиль
ковчег парування
у котрому кожного з нас
вже віднині по парі:
я - не я: Ти
Ти - не Ти: я
я в Тобі
як Ти
Ти в мені
як я
Я…