Коли я буду щастя забувати...
Під тягарем буденних вічних справ,
Зумій мені зненацька нагадати,
Як ти мене замолоду кохав…
Коли ітиму вніч, де гаснуть зорі,
Під шкіру чорна темінь заповза,
Шепни, що ранок настає і в горі,
І зі сльози народиться роса…
Коли співатимуть хвали солодкі гімни
Реальність підміняючи мою,
Вкажи, кому ми просто так потрібні,
Хто нас підтримає не тільки у раю…
Спаси мене від лінощів і злості,
Байдужості, великих сподівань,
Додай роботи так, щоб аж до млості,
Щоб до оскоми, без аплодувань…
Дай впитися обіймами твоїми,
Твоїм теплом, розсудливістю слів…
Твоїми хочу бачити лише очима,
Іти шляхами лиш твоїх світів…
Коли я буду щастя забувати,
Цілунком до життя мене верни…
Ми всесвіт наш зуміли збудувати,
Байдужістю його не оскверни…
