Графіт

з рубрики / циклу «Трикутник пера, аркуша і музи»

Торкне листок задимлений графіт

І ляже ніч туди у оксамиті.

Графіт залишить невеличкий слід,

Достатній, щоби серце розбудити.

Повільно гумка стре всі помилки.

Це не життя – їх можна витирати.

І на очах болючі колючки

Зійдуть, наче знеболююча м’ята.

Прястиме ніч холодне полотно.

І втомлюються не ручки, а руки…

Графіт просте, буденне полотно

Перепряде на почуття без муки.

Спряде він полотно крізь темінь віт,

І ніч на них спряде свою тканину.

І знов думки писатиме графіт.

Ніч ляже, наче вишита картина.

І ось стомилась вдосвіта рука.

Але ж зорі такої більш не буде…

Графіт торкнеться стомлено листка.

І, засинаючи, вдихне на повні груди.