Думки, стежиною до дому…

з рубрики / циклу «Спіралі нашого часу»

А час іде дорогами людськими -

і на шляху він змінює цей світ.

Малі дерева - знаю їх такими -

Тепер кремезні, мають безліч віт.

Іду, знайома вулиця і рідна,

Та інша стала, вже не впізнаю.

Немов дитинства фарба своєрідна

Розтала вся у руслі ручаю.

І гірко якось, ніби зникло диво -

Все стало інше, сіре – не таким.

Малі колись, ганяли галасливо -

Ось тут, де похилився старий тин.

Давно було, та я ще пам’ятаю,

Як батько його днями майстрував.

Відчутні дні, спочатку і до краю -

І він міцний вже має з часом сплав.

Незвично те, що тут усе змінилось,

Але страшніше коїться душі.

Додому йду, лечу – мов маю крила,

Та час, безжально і туди забрів…

Зустрінуть тепло на порозі сина,

Батьки. (Насправді, вже не молоді).

Узяти час – зали́шить за дверима -

Та не здійсненні ці думки мої!..

А час летить дорогами невпинно,

І невблаганно змінює він світ.

Іду додому, а думками лину,

Крізь плин життя, назад на безліч літ.

10-25.05.2011