02.07.2011 19:58

-

880

4 | 4

 © Оля Стасюк

Окуляри

з рубрики / циклу «Історичне»

Лежать старі, пожовклі окуляри,

І плачуть лінзи, як осінній лист.

Вони живуть без люблячої пари

Старих очей. Старих, як вітру свист.

А що? Вони жили крізь лихоліття.

Самотність, певне, ще один удар.

Вони лиш хочуть, щоби крізь століття

Їм доля принесла останній дар.

Щоб у потоці сонячного пилу

Дитяча ніжна взяла їх рука,

І сміхом щирим лінзи оживила,

І… Хоча б раз, для сміху, одягла.

Тоді старі, пожовклі окуляри

Життя почули б в подихах століть.

А так – лежать в музеї десь: без пари,

Без дотиків, у згадках лихоліть.

Вони ледь дишуть на старих полицях,

І лінзи плачуть в самоті ночей.

Вони живуть лиш згадками про лиця,

Про пару люблячу старих очей.