Думки
з рубрики / циклу «PROZORA»
Я хапаю її долоню
І вустами її вуста.
Та всередині досі холоне
Моя ніжна колись самота.
Я хворію, поволі вмираю
І вночі не змикаю очей.
Я все знаю...повір мені, знаю.
Бо ж спалила я сотні ночей.
Я хапаюсь за край надії,
Щоб не втратити геть усе.
Мої знесені часом мрії
Відіб`ються в коротких есе.
Я ще досі сильно страждаю,
Запитання одне в голові:
Може й зараз її чекаю?
Та то здогадки тільки дурні.
20.02.2020, Київ
