Сповідь убивства
I
Жінка сиділа на дивані, підгорнувши під себе ноги. Її біляве довге волосся лавиною спадало на плечі. Біла футболка була завеликою та звисала на плечах. Лосини щільно облягали її ноги. Її лице без макіяжу виражало глибоку задуму.
Вдова з живим чоловіком...
Я його тут чекаю, а він шляється зі своїми дружками. Набухається і прийде, ледве стоячи на ногах, а мені, блін, гнити в цій норі...
У мене нема навіть ніяких сумнівів, що він зараз гуляє з якоюсь шлюхою. Не один раз мені натякали, що цей дебіл ходить з якимось жінками. А мені ще й потрібно берегти «подружню вірність»! Достало! Знайду і я собі тоді коханця, і побачимо, хто кого переплюне...
Або хоча б подати на розлучення, якщо мені совість не дозволяє. Можливо, ще не все втрачено, і мені вдасться вийти вдруге заміж. Проте... Як викинути цього ідіота з голови?..
Мама ж казала, що він кінчений алкаш, а я, блін, не послухалась, бо нібито «закохалася». Ага, розвіялась прахом та любов після першого року подружнього життя... Мабуть, і справді тільки совість не дозволяє мені його кинути. Але якщо він знову прийде наваляний і розпустить руки, я остаточно піду від нього...
Хтось стукнувся об двері квартири. Жінка повернула голову і подивилась зі свого місця у вітальні прямо на вхідні двері у коридорі. Невідомий смикнув ручку дверей, але ті були закриті
– Йобана курва! Ще й закрилась! – пролунав грубий чоловічий голос, який продовжив тихо матюкатись, проте його слова неможливо було розібрати.
Приперся...
Почувся брязкіт ключа, що ніяк не міг потрапити у замкову щілину. Нарешті він попав у свою ціль. Відкрилися двері, та у квартиру зайшов чоловік. Він ледве тримався на ногах, тому одною рукою тримався, щоб не впасти, за дверну ручку, а іншою – сперся на стіну в коридорі. Його подерта шкіряна куртка була розщібнутою, і з-під неї виднілась пом’ята біла сорочка з жирними плямами. Джинси на ногах були подерті й заляпані, а білі кросівки – розв’язані та коричневі від бруду. Розпатлане волосся стирчало в різні сторони. Обличчя перекосилось від люті та алкоголю.
Чомусь я не здивована, що він настільки п’яний, що його ноги вже не слухають. Цікаво, чого так рано він приперся? Це на нього не схоже...
– Йди сюди, сучара! Я тобі покажу, де раки зимують! – крикнув до неї чоловік, закриваючи вхідні двері та йдучи у вітальню через коридор. Він тепер ні на що не спирався, але добряче хитався в різні сторони.
– Та ти, блін, п’яний, як хлющ! Краще йди в ліжко та поспи! Подивися лише на себе! І це тобі ще завтра на роботу потрібно йти. Нема в тебе Бога у серці... – її промову перервав кулак, що поцілив у ліву щоку. Жінку відкинуло на спинку дивана. Щока почервоніла та почала набрякати.
Присмак крові в роті.
Скотина! У мене появиться величезний синяк на щоці, і як мені з таким йти на огляд у лікарню?! А ніс? Я його не відчуваю!..
Жінка доторкнулась рукою спочатку щоки, яка пульсувала від болю, а потім намацала ніс.
Ох! На місці та цілий...
– Що ти робиш, вилупку?! Що таке я тобі зробила?!
– Шльондра!.. Ось хто ти! Кінчена шлюха. Даєш кожному задарма... Думаєш, я не знаю?! Я все знаю про тебе! – кричав плюючись чоловік.
Уже у нього язик заплітається. Не здивуюсь, якщо в нього піде піна з рота і розпочнеться біла гарячка. Тоді я не поворухну навіть пальцем, щоб йому допомогти.
– Що ти таке верзеш, дебіле? – запалилась жінка і скочила до нього, кричачи йому у лице.
– Ах, ти ж! А хто сюди кличе мало не кожен день студента з п’ятого поверху? Ач, молоденького захотілось?! Так?!!! – штовхнув чоловік жінку, а та впала назад на диван, стукнувшись спиною об його било. Чоловік знову підняв руку та зацідив їй прямо у живіт. Жінка від удару аж піднялась усім тілом вперед та знову боляче впала на бильце дивана, обхопивши руками живота.
Чоловік стояв над нею, стиснувши руки в кулаки, та безтямно дивився на її корчі. Трохи отямившись, жінка сперлась на спинку дивана, досі тримаючи руки на животі. Вона дивилась зі злобою в очах на свого ворога.
– Я ж тебе не питаю, де ти шляєшся!!! І хто тобі сказав таку дурню?!
– Хто-хто? Ванька Петров! Він сказав, що бачив, як ти водиш його в нашу квартиру, коли мене нема. І що ви там витворяєте, га?! – замахнувся був на неї чоловік, але вдарив у стіну, на яку спирався диван. Зі стелі посипалася тиньк.
– Найшов кому вірити! Та він лише язиком плеще! Не здивуюсь, якщо твій Ванька за стакан горілки готовий визнати, що його мамаша ходила на трасу або продавала наркотики. А того, блін, студента позвала лиш раз, бо тобі стільки разів говорила, що труба у ванні забилась, а ти такий у нас, бач, «зайнятий»! Не витерпіла чекати твоєї «милості» та позвала на допомогу першого чоловіка, що потрапив мені на очі...
– Брешеш, сука! – чоловік шарпнув її за руку, і та впала на підлогу. Вона не встигла ще підвестись, як той шпурнув її ногою, і жінка покотилась до стіни. Вона важко підвелась на руки, і з жахом подивилась на його обличчя.
Тварина. Це не може бути людина. Лише тварина. Хижа...
– Йобана курва! Я покажу, як тобі брехати та трахатись з чужими чоловіками на моєму ліжку! Кажеш, що не мутила з тим студентом? Добре, хай буде по-твоєму. А як тоді ти, скотино, поясниш той випадок з Колькою, нашим сусідом через стіну? Я ж на власні очі бачив, як ти допомагала йому втекти через балкон. Думаєш, я тоді спав? Ні, тварино! Я якраз прокинувся, коли він втікав, і все бачив! І як ти це поясниш, безсоромнице? Інших мужиків водиш сюди, навіть коли чоловік вдома! – копнув легенько її чоловік, але від цього жінка все одно впала. Вона була слаба.
– Та ти вмієш лише хропти та жрати! А у квартирі стільки проблем! Ось, наприклад, ті кляті двері, що ведуть на балкон, заклинило. Я тобі півроку про це говорила, а ти все «потім і потім, потім і потім». Того дня Людці випадково сказала, що не знаю, що робити з тими клятими дверми. І вона запропонувала, щоб її чоловік переліз на наш балкон і...
– Мовчи, скотино, та не гніви Бога! – крикнув чоловік і почав бити її ногами.
Один, два... П’ять, сім...
Жінка давно вже відключилась та ледь дихала. З її рота текла тоненька цівка крові. Її обличчя та руки були в синцях, але якби хтось зняв її одежу, то він би жахнувся: декілька поламаних ребер, велика гематома в області живота та незліченні садна.
В запалі гніву чоловік припинив її бити: йому в голову прийшла одна нав’язлива ідея. Він пішов у кухню та повернувся звідти з кухонним ножем, сів навпочіпки над нею та перерізав їй горло. Вона почала задихатись, а великі цівки крові з бульбашками текли з рани на її ніжній шиї...
II
Труп жінки валявся на підлозі під стіною, а її чоловік стояв над нею. Він отупіло дивився на неї. Його мозок не міг сприйняти той факт, що вона охолола ще півгодини назад. Рештки алкоголю поступово вивітрювались з його розуму.
Враз голову прорізав гострий біль. Чоловік схопився за голову. Ще ніколи такого болю в нього не було.
Ще ніколи до такого не доходило...
Він підійшов до дивана і сів на нього, нервово тримаючись за голову. Його рука сіпнулась і... В його долоні була жменя волосся, але йому не боліло. Чоловік не відчував болю.
Болю втрати? Чи болю сорому?
Він опустив руки між ноги. В нього був стояк...
Його це збуджувало? Як так? Це щось подібне до садизму...
І дивлячись між ноги, він відчув сором. Його щоки палали вогнем. Йому було соромно і
бридко
від того, що в нього встав під час цієї гидкої справи. До чоловіка почало вже доходити, що саме він зробив. Алкоголь остаточно вивітрився з голови. В нього по шкірі пробігли мурашки. Як він зміг таке зробити? Як?
Але ж вона брехала...
Совість: Ти знаєш, що вона казала чисту правду.
Але ж усі шепотілись про...
С. : ... шепотілись про те, як вона страждала від тебе!
Неправда! Вона зраджувала мене!..
С. : Вона була однією з найчистіших створінь. Признайся собі, що ти все ж таки підняв руку на ангела. Ти будеш горіти в пеклі!
Але вона також грішниця, я ж знаю...
С. : Ти сам знаєш, якою відданою тобі вона була. Вона могла давно кинути тебе та піти до іншого, але цього не дозволила її любов до тебе. А тепер скажи, чи заслужила вона на смерть за своє кохання?
Ні! Ні! Годі! Це брехня...
С. : Це чистісінька правда. Досить виправдовуватись!
Добре... Я визнаю свою вину. Але, може, вона все ще жива? Може, вона просто заснула або удала, що заснула?
С. : Що ти мелеш?! Ти п’ятнадцять хвилин назад перевіряв її пульс... І його НЕ БУЛО. Вона ПО-МЕР-ЛА. Прийми той факт, що ти її вбив.
Боже, як я посмів це зробити! О Боже...
С. : Звертайся не до Бога, а до диявола, щоб приготував для тебе зручний котел. Можливо, тобі виділять окреме джакузі, і там буде прикольно булькати смола...
Досить жартів. Що робити? Куди подіти труп?
С. : Може, подзвониш у поліцію? Якщо признаєшся, тобі точно зменшать термін!..
Труп з квартири не винесеш, бо стовідсотково помітять. Але його кудись потрібно подіти, а збрехати, що вона кудись поїхала від мене, завжди можна. Крім того, це звучить правдиво.
С. : Що ти задумав, хлопче?
Може, спалити? Але де? Ні, це не годиться...
С. : Куди ти гнеш?
О, точно, а як щодо того, щоб порізати її на малі кусочки та винести їх в сміттєвих пакетах.
С. : Зупини коней, чоловіче! Усі навколо чули, що ти її недавно бив, і вони, можливо, уже визирають з-за дверей своїх квартир, щоб побачити, як ти виносиш труп своєї дружини. Тому все марно! Рано чи пізно тебе зловлять, і ти будеш сидіти у в’язниці. Краще відразу признатись. Може, навіть термін зменшать.
Хіба все так безнадійно? Ох, що робити? Мені не хочеться сидіти стільки у в’язниці...
С. : За злочини платять.
І це я її вбив. Ох, не можу повірити. На моїх руках її кров. А вона хотіла лише щастя, а я в неї відібрав все. Що я наробив?
С. : Треба було менше пити, ідіот!
Ох, точно! Біль може тимчасово забрати алкоголь.
С. : Ти здурів?..
Але чоловік вже не слухався голосу совісті. Він вийшов з вітальні та зупинився біля дверей, що вели в кухню. Почулось клацання – і в кімнаті ввімкнулось світло. Чоловік зайшов у кухню, відрив невеличкий холодильник та злегка нагнувся, щоб зазирнути всередину.
Пусто. Жодної пляшки пива.
С. : Слава Богу...
Але чоловік не засмутився. Він знову вийшов у коридор.
У коморі має бути пляшка вина або горілки...
Чоловік наблизився до невеличких дверей, відчинив їх навстіж та зазирнув всередину. Повно полиць, і кожну обвів він поглядом. Нема. Але на очі йому натрапила мотузка.
А якщо...
С. : Не думай про це! Життя триває! Відсидиш у в’язниці – і йди на всі чотири сторони.
Вона мене не відпустить, а я не можу з цим жити!
Чоловік взяв мотузку та вийшов з квартири.
С. : Припини негайно!..
Ніхто не побачить...
Він прив’язав мотузку до поручнів сходів...
С. : Самогубство – це великий гріх!..
Я знаю...
Зробив зашморг та накинув його на шию. Чоловік перекинув одну ногу через поручні...
С. : Ти не потрапиш до раю!..
А я не хочу бачити її очей...
Перекинув іншу ногу – і він ледве стояв по іншу сторону поручнів...
... таких сумних...
Чоловік відпустив поручні та впав вниз. Мотузка напнулась. Він почав задихатись.
За злочин належить кара...
Чоловік корчився та здригався. По тілу пробігли передсмертні конвульсії – і він безвільно повис на мотузці...
07.-09.03.2020
