Неправдиві філософи

Зараз таких багато...

Неправдиві філософи

Бачити й розбиратись в людях,

І як – в чорнім чи білім жити,

Научають філософи всюди,

Й озираються – кого б ще навчити?

Сперечаються в довгих вервечках

Нескінченних чи скінчених часу.

Хтось порівнює людей з овечками,

Хтось – із грюкотом чорним КАМАЗу.

Вони стверджують, що усі рівні,

І, водночас, ставлять над світом

Тих, хто не показує бивні,

А по яких топчуться й діти.

Сперечаються, якого кольору

Світ цей – Чорний, а чи рожевий?

Вони проти пихи й гонору,

Хоч й ховають їх у себе.

Одні кажуть, що жити треба

Так, щоб люди тебе пам’ятали.

А самі, відлітаючи в небо,

Чи турбуються, щоб згадали?

Вони проти чорних тиранів,

Які вищі, могутніші й грізні.

Але ж служать тим, хто рани

Роблять людям однаково різним.

Хвалять шепіт сільського листу,

Кажуть: « Шум – неначе багнети! ».

А самі позирають у мсто

І влаштовують п’яні бенкети.

То кажуть про ромашкове голе,

То служать містам грізним…

Бо філософ у серці – кожен,

Філософія у всіх – різна.