Спогади літа взимку
з рубрики / циклу «Літо»
Приходить ніч. І спогади несе.
Хоча це дивно, я ще пам’ятаю
Тонкого літа золоте есе
Про терпкий дух фіалкового краю.
Про те, як жито у росі росло,
Сміялися голівки чебрецеві…
Як сонце у землі весь час жило
І в квітах білих, ніжних, яблуневих.
Я пам’ятаю ще зелений ліс
І очі запашні волошки сині.
Ще пам’ятаю стовбури беріз
І сховану у кожній Батьківщину,
Краплини сонця. Промені дощу.
Я пам’ятаю й пам’ятати буду.
А ще я терпкий аромат хвощу
І вишеньок ніколи не забуду.
Ще золото згадаю у цю ніч,
Заховане у колосках пшениці…
А ще - як вітер ледь торкався пліч
І чистої джерельної криниці.
Я пам’ятаю. Пам’ятаю все.
І м’яту, і лаванди очі сині.
Приходить ніч. І спогади несе.
Про кожну цю краплинку України.
