Карантинне кохання
Ллється розмірено світла небесна блакить
Снів весняних, що, мандруючи в просторі й часі
Світу прочанами сутність свою прихилить,
Прихисток знайдуть зі звіданим іменем Щастя,
Попри припони морової язви чуми,
Що зупинила гінця від Джульєтти Ромео,
Нас поєднали в раю позачасному. Ми
Світообмежено тілопоєднані є... О
Світ відчуттів!.. Ніжних дотиків тіла весня-
ного, до ніг укладаючи знічене тіло,
Що догорить у жертовнім арійськім вогня-
нім мироочищенні, де ми допалахкотіли,
Як відлетілі в осінні зірниці птахи,
Що повернулися світооновленням часу
Чумного стилю, де тільки відлюднена хіть
Нам надсилає надію на втрачене щастя...
