Свідок
Зруйнований будинок в Авдіївці
Середина серпня 2015 року. Іноді у справах їздимо з чоловіком потягом, чуємо різні розмови між людьми, які часто зводяться до останніх подій на сході України. Я давно вже придивляюся до жінки, яка часто їздить в Куп’янськ на базар, продає сільгосппродукти. Вона з’явилася в нашому селищі недавно. Раніше я її не бачила. Ми опинилися з нею в одному купе. Розговорилися. Познайомилися. Звати її Валентина Михайлівна. На вигляд їй було не менше сімдесяти років. Не красуня, але інтелігентна, струнка, охайна, освічена жінка. Приїхала вона 23 січня 2015 року до Кості Стоцького, мого колишнього учня. Це була його двоюрідна бабуся, рідна тітка його мами Віри Степанівни. Родом з тутешніх місць. Приїхала вона з Авдіївки разом з своєю хворою сорокавосьмирічною донькою, якій необхідна була операція ( підозра на онкологічне захворювання).
Звісно, ми поцікавилися, що там зараз відбувається. І почули розповідь від свідка, який пережив справжні жахи.
Все починалося в Донбасі з підготовки людей до цих подій. В місті з’явилися якісь нові люди, які намагалися всім втовкмачити, що владу в Києві захопила фашистська хунта, «бендеровці». Наобіцяли золоті гори, давали гроші (70 гривень) тим, хто стояв з «триколором» і кричав «Росія!». І от мають, що мають. Тепер, як тільки хто виявляє своє незадоволення «владою» (читай «терористами») ЛНР і ДНР, їх утихомирюють гумовими палицями, автоматами. Взимку не було світла, газу. Холодно. Всі ходили з свічками, безперервно бігаючи до підвалу. Одного разу у вікно квартири залетів снаряд і вилетів у друге вікно. Ще і досі не може зрозуміти, як вони залишилися живими. Якби снаряд розірвався у квартирі…
Костя з самого початку кликав їх до себе, та вони все не наважувалися кинути свою домівку. А тут ще й донька захворіла. Підозра була на онкологію. Через деякий час, таки, полишили все, взяли найнеобхідніше і поїхали до Кості. Він сказав їм, щоб вони доїхали тільки до Волохового Яру, а звідти він їх забрав своєю машиною. Доньці вже зробили операцію. Піклувався про все Костя. Результати аналізів добрі. Онкології немає.
Говорить: — Я не знаю, як мені віддячити Кості за все, що він для нас зробив?
Ось такий Костя. Я не помилилася в своєму учневі, знала, що він – СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА.
А ця жіночка їде на Куп’янськ-Вузлову станцію, щось там продасть і звітує Костику про те, що продала і на скільки. А він сміється: — Бабуню, залиште ці гроші собі.
—Я на ці 30 гривень живу.
Жах який! Каже: — Мені так незручно!
Я її заспокоїла, запевнивши, що їй пощастило з родичами. Бо у Кості є ще й молодший брат, такий же чуйний і добрий. Він теж опікувався бабунею та її донькою.
Зараз я Валентини Михайлівни не бачу. Сказали, начебто, вона поїхала назад в Авдіївку. Донька наполягла. І, мабуть, даремно, тому що найстрашніше там було ще попереду.
23. 01. 2017 рік
Примітка. ПІБ ЛГ змінені. ***Оповідання увійшло в книгу "Слово про війну" ІІІ том
Смт Шевченкове, 23. 01. 2017 рік
