Я думаю, значить я існую
Моя суть питає в мене: - "хто ти?"
І світлини падають як листя
Із розмитим фокусом облич,
Марнословом покривають брук.
Я не я, думки - козячий послід
На вершинах мокрих, чи спітнілих гір.
Так чомусь у світі повелося,
Що основу вкопують у землю,
А бажання кидають у небо.
Десь між правдою і фентезі - темниця,
З вікнами від полу до повали
Там від щастя помирають ластівкИ
Під шалені оплески родини.
Суть моя мені поставить неуд.
Не повірить іскрі у очах.
Знов на осінь.
Знимки на "грін-карту".
І питання у Посольстві - хто ти є?