Двоє
Ти грав на струнах вірної душі
Невміло, вперше – розривались струни…
Літали над черешнями хрущі,
І десь далеко гримали перуни…
Цілунки перші, щастя зорепад,
Цвіли нарциси, розсипались роси…
Від чистої любові зашарівся сад,
Як вперше розплелись дівочі коси…
Осіннім вітром, мрякою й дощем
Стрічала осінь нас, завжди щасливих.
Сміялись двоє під одним плащем,
Бо що для двох осінній вітер й злива?
А як життя на зиму поверне,
Зіграй на струнах ніжно, наче вперше…
Усе минає… І життя мине…
На що спіймав мене ти, любий верше?
