Щось так закортіло вірша,
Немовби душа згадала,
Що вміла й вона раніше
В слова виливать печалі.
Чи то вже не ті печалі,
Чи просто слова скінчились,
Всі рими вже розібрали?
На кару, а чи на милість?
Все просто – пропала віра
В поезію і в поетів,
Свідомість зламала ліру,
Жбурнувши її у Лету.
Та іноді – десь на денці,
Втомившись сидіти мовчки,
Глуху оборону серця
Збунтовані рвуть рядочки.
Щось так закортіло вірша…
Лубни, 29.06.2020