Пригоди Пухнастика
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Народився Пухнастик на великій прегарній галявині. Його мама, всіма шанована Кульбаба, багато весен поспіль вітала своїми зеленими листочками веселу тітоньку Сонце. Мамі дуже хотілося бути схожою на свою небесну родичку, тому кожної весни розквітало у неї декілька духм‘яних кошиків, личками схожих на маленькі сонечка. Кульбаба здіймала їх до неба на стебельцях-дудочках, щоб тітонька Сонце пестила своїм промінням. У одному з таких кошиків якось народився наш Пухнастик. Він відразу полюбив тітоньку Сонце і разом зі своїми братиками грівся та підростав у її променях.
Одного дня на голівці Пухнастика з‘явився білосніжний зонтик, а рідний кошик перетворився на велику пухку кулю, що так і рвалася до неба зі свого стебельця. Пухнастик знав від мами, що скоро прилетить дядечко Вітер, підхопить його і понесе до тітоньки Землі, яка вміє дарувати довгий солодкий сон.
Та сталася прикра несподіванка. Вітер десь забарився, а Пухнастикову кулю зірвала Дівчинка, дмухнула щосили і... малюк із багатьма братиками понеслися щосили на гуркітливе асфальтове полотно дороги.
– Де ж ти, дядечку Вітре! Віднеси мене на мамину галявину! – кликав Пухнастик.
– Няв! – якось незвично озвався Вітер. Малий мандрівник не знав, що замість крила Вітра потрапив раптом на хвіст чорного Котяри, що майнув з дороги і з розгону видряпався на високе товсте дерево. Куди поліз звір, Пухнастик уже не знав, бо висунувся з чорного вовняного полону і став падати.
– Це не мама і не тітонька! – борсався він незабаром у липкому павутинні.
– Швендяють тут усякі та розмахують своїми хвостами – почулося десь з-під листка.
Павука, що виповз із схованки, можна було зрозуміти. Його мисливська сітка порвалась у декількох місцях. На Пухнастика ловець не звертав уваги. Він не знав, що робити перше: ремонтувати знаряддя ловів, чи обідати. Адже недалеко від Пухнастика дзиґотіла заплутана в тенета Муха. Нарешті хазяйновитість узяла гору, і Павук став поквапливо латати сіті.
– Доброго дня! – шанобливо озвався Пухнастик до Мухи, на що та неввічливо промимрила:
– Дзи- дзи-дзум-м-м.
Котячий хвіст наполовину звільнив Муху від павутиння, і вона з усіх сил рвалася на волю. Павук покинув латати сітку, та було вже пізно. Погано вихована Муха ні з ким не попрощалася і полетіла геть, тягнучи за собою намотану на ніжку павутину з приклеєним Пухнастиком.
Хтозна, куди б вони залетіли удвох, якби не спасенне крило Вітра, шо відірвало малюка від Мухи і направило до тітоньки Землі. Та пригоди Пухнастика ще не закінчилися. Малюк ненароком упав у криницю, і тільки опущене кимось Відро витягло його з глибокого полону.
Який же довгий шлях до Землі! Пухнастика з водою вилили з Відра у Лійку, і він змок до нитки, поки з крапельками плюхнувся у яскравий дзвоник квітки. Тут приємно пахло. Дуже захотілося спати. Малюк схилився на м‘який смугастий килимок і задрімав.
– Джум – джум – джу, джум- джум- джу-у , я у квітці сиджу-у-у – заспівав раптом килимок.
– Привіт! Мене звуть... – надумав знайомитися Пухнастик, та Джмелю не було часу на балачки. Він заклопотано вилетів з квітки і все вище підносив знесиленого мандрівника.
На щастя дядечко Вітер помітив припорошеного пилком Пухнастика і обережно опустив його до тітоньки Землі. Та дуже зраділа, укрила малого покривалом. Зненацька десь узявся дядечко Дощ і передав вітання від тітоньки Сонця. Маленьке Кульбабеня заснуло. Сниться йому все те дивовижне, про що розповідала колись матінка. Як прокидається він і виростає з тітоньки Землі, як простягає до тітоньки Сонця запашні кошики маленьких жовтих Пухнастиків.
Так і станеться. Одного весняного дня кошики молодої Кульбабки розквітнуть у травах. Та то вже буде інша історія. А пригоди нашого Пухнастика щасливо закінчилися. Спи, насінинко, приємних тобі сновидінь.
