20.11.2020 10:21
© Тетяна Чорновіл
Осіння горобинова казка
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Вродила знову рясно Горобина –
Ясніли в листі кетяги червоні,
Рясніло поміж віття десь по сто.
Здаля пишалась, щедра та гостинна,
Усім схиляла ягідки в поклоні,
Хоч їх чомусь не куштував ніхто.
Хіба не ясно? У смаку всі біди.
Засумувала горобина дуже.
В пориви Вітру, з досвітку рвучкі,
Схитнула важко з урожаєм віти:
– Скажи мені, чи правда, Вітре друже,
Що я зростила ягоди гіркі?
Не встиг утішить Вітер Горобину,
Став з дальніх далей холод навівати,
Сипнувши дрібно з темних хмар дощем.
Та все ж у дощову осінню днину
Прийшла бабуся ягідок нарвати
Онукам рідним на цілющий джем.
Стрибаючи порою дощовою,
Між листя через вітряну загрозу,
Озвалась Білка до Бурундука:
– На Горобину прийдемо зимою,
Як стане кожна ягідка з морозу
Медова й насолоджено-терпка.
А поштою захмарною невпинно
Поміж краплин насупленого неба
Все слали телеграми снігурі:
– Чи ягідки вродили, Горобино?
У вирій вже гуртуємось до тебе,
Чекай нас о засніженій порі.
Й лісному птаству теж зима ввижалась,
Бо ласощів чекали смакувати,
Як кетяги присипле перший сніг.
А Горобина барвами пишалась,
Рясніла урожаєм гіркуватих,
Та дуже добрих ягідок своїх.