28.11.2020 16:21
for all
27 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Анна Мигайчук

Українцям

Ми кажемо, мовляв, не дав нам Бог 

Ні щастя, ні багатства, ні удачі. 

Лиш повну хату злиднів і тривог. 

На долю нарікаємо і плачемо. 

В нас Україна, як якась злидарка 

По світу ходить, просить милостиню. 

Але ж згадайте, була господарка 

У нас велика. Мали повні скрині. 

Була в нас воля і була в нас слава. 

Були в нас ґазди і були ґаздині. 

Була в нас мова і міцна держава. 

Усе було, а що лишилось нині? 

Розбіглися, як пацюки по світу. 

Цураємося рідного здаля. 

Ми вже пани, не України діти. 

І нарікаємо на Бога й москаля. 

Нам звичніше, як "моя хата скраю. 

Хай винен хтось, а я не чув й не знав. 

Нехай будують або обкрадають 

Лиш би мене ніхто не обікрав. 

Лиш би мені ніхто не ліз в кишеню. 

За гарні очі, щось подарував. 

А я своє стиснув міцніше в жменю. 

І в банку трилітрову заховав." 

Так думає наш нарід, і не може 

Піднятися на ноги в повний зріст. 

Будуй своє! І Бог нам допоможе… 

Це наболіле. Вибачте за зміст. 

Публікації: Анна Мигайчук

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 28.11.2020 16:28  Каранда Галина => © 

Все так. На жаль.