Потяг
Написане у потязі додому
Гуркоче, стукає голосно літу
І куряві днів, у куряві часу.
Він вже втомивсь від гарячого світу,
Але не плаче у ньому образа.
Залізними вікнами сонце впускає,
Сміється тихо… І знов – до роботи.
А небо кличе від краю до краю
Солодке, чисте й текуче, мов соти.
А небо кличе й злетіти хоче
Самотніх хат журавлина зграя.
І море знов біля ніг хлюпоче,
А колія… Колія не пускає.
Білих веселих хмарин вервечки…
Їх не підвозив він жодного разу.
В небо, у небо! – кличе сердечко.
Хто ж людям скаже про плинність часу?
