21.07.2011 17:44

-

422

- | -

 © Оля Стасюк

Потяг

Написане у потязі додому

Гуркоче, стукає голосно літу 

І куряві днів, у куряві часу. 

Він вже втомивсь від гарячого світу, 

Але не плаче у ньому образа. 

Залізними вікнами сонце впускає, 

Сміється тихо… І знов – до роботи. 

А небо кличе від краю до краю 

Солодке, чисте й текуче, мов соти. 

А небо кличе й злетіти хоче 

Самотніх хат журавлина зграя. 

І море знов біля ніг хлюпоче, 

А колія… Колія не пускає. 

Білих веселих хмарин вервечки… 

Їх не підвозив він жодного разу. 

В небо, у небо! – кличе сердечко. 

Хто ж людям скаже про плинність часу?