Свято м’ятного чаю

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

В віднірок спальний до Крота

Прорила зверху Миша лаз,

В кутку, де згусла темнота,

Звірка узріти спромоглась.

Агов! Сусідоньку, не спи!

Святки проспиш у самоті!

Гляди, відсиріють гриби

Й варення скисне, що тоді?!

Розчумався в постелі Кріт,

Спросоння не знаходив слів,

Коли ж пригледівся як слід,

Розмову з гостею завів:

– Ти кажеш, Новий рік минув?

А снігу до сих пір нема?

Я тут ще з осені заснув,

Хоч сиро й зимно, та дарма.

Заходь, загрію м’ятний чай,

Варення теж не скисло, ні!

– За безлад, звісно, вибачай!

Грибки смакують і мені…

Хоч зверху зимна ще пора.

Степліло в обійсті Крота –

Де свято щирості й добра,

Відступить холоду біда,