До наступної зими

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Біг якось зайчик з лісу в шубці білій,

Пухкі сніги долаючи в стрибку,

Аж раптом сніговик заледенілий

Зустрівся йому в саду закутку.

Пишався в шапці серед сніговиці,

В два шарфи кутав усміх на щоках,

Дбайливо вбраний в теплі рукавиці

На рук дерев’янистих патичках.

Гукнув до зайця: – Хто ти? Теж із снігу?

Щось я тебе здаля не впізнаю.

Спинись на хвильку, відпочинь від бігу,

Бо тут я сам-один давно стою.

– Я сірий звір, – прищулив зайчик вухо,

– На сніг же схожий тільки в зимні дні,

А з лісу в сад щодня біжу щодуху,

Бо грітись мушу – холодно мені.

Сніговикові звіра стало шкода,

Дав рукавиці й шарфик зайвий теж.

Сказав: – Надінь, а як мине негода,

Нагрієшся і якось занесеш.

Радіє зайчик, поглядає скоса

На плетену позичену красу.

І мовить: – Як розквітне абрикоса,

Якраз я твої речі й принесу.

На те озвався сніговик з журбою:

– Від мене у дарунок це прийми.

В теплі розтану я. Давай з тобою

Зустрінемось наступної зими.