Весняний не розніжить легіт
суворо стиснутих віршів.
Я полюбив залізний скрегіт
у какофонії світів.
У зяянні відкритих звуків
так легко дихати мені!
І, навпаки, страшенні муки
у безголосій метушні…
Приємно в олов’яній хмарі
надломлена стріла звучить,
миліше скрипки Страдіварі
електропилка деренчить…
Що допоможе у зневірі –
цнотливість чи содомський гріх,
тремтіння, що біжить по шкірі,
а чи липкий, холодний піт?
Чи сон, в якому вибухаю
і розлітаюсь на шмаття,
як бруд, від шини відлітаю,
зникаю в сфері небуття…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,
