Хмурний ведмідь в кутку барлогу
Очиці протирав зі сну.
З оселі вигулькнув потроху,
Ступив у сирість весняну.
Хлебнув води з калюжки снігу,
В барліг вернувся без жалю.
– Весна – це добре, – буркнув тихо,
Та я ще трошечки посплю.
Кректав, заснути намагався,
Зібгавши постіль під боки,
Між сном-дрімотою вслухався
В синиць весняні пісеньки.
