В ліску лисиця й заєць проживали.
Щоб виповзти з підземних укриттів,
Іще з зими хатинки збудували
Як схованку від вітру й холодів.
Поставив заєць луб’яну хатину
Із піччю для кухарства і для сну.
Ну а лисиця за якусь годину
Зліпила собі хатку льодяну.
Оселя з льоду – то ідея вдала,
Коли морозцем дихає зима.
В весняну ж пору хатка вмить розтала,
Тож захисту від холоду нема.
Лисиця у поривах вітру дужих,
В промоклім наскрізь одязі рудім
Подибала до зайця по калюжах.
– Пусти, – просила, – в луб’яний свій дім..
Й хоч заєць про лисицю хитру впору
Недобру славу вже не раз чував,
В хатинку луб’яну пустив знадвору,
Піч затопив і їсти зготував.
Сказав: – Я чув, розтала хатка в тебе,
Тож натерпілась холоду й тривог,
Живи в моїй оселі, стільки треба,
Тут вдосталь місця й затишку на двох.
Лисиця може й думала спочатку
Прогнати геть господаря тепла,
Та з вдячністю зайшла в гостинну хатку,
І в ній щасливо з зайцем зажила
Зігрійте тих, у кого хатка тане
Чи інших бід настав тривожний час –
Тепло душі й добро, без зиску дане,
Повернеться сторицею до вас.
