Бурий ведмідь і білий ведмідь
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Весною бурий лісовий ведмідь
Прокинувся і виповз із барлогу.
Пішов шукати їсти й мимохідь
Знічев’я втрапив у льодів облогу.
У пошуках поживи брів і брів,
З зими охлялий, з голоду нужденний.
І враз ведмедя білого зустрів,
Що вздовж обходив свій кордон південний.
До нього білий загарчав здаля,
Аж шерсть від злості в нього стала дибки:
– Чого тут бродиш?! Це моя земля!
Украсти захотів чужої рибки?!!!
– Чому це раптом ця земля твоя?! –
Враз бурий зайда вишкірився стиха,
– Кругом, де суша, скрізь господар я!
Твоя ж земля хіба що в морі крига!
Удвох зчепились аж біля води,
В звірячій бійці, грізній і похмурій,
Нікому ж не вдалось перемогти –
Сильніший білий, та спритніший бурий.
І бурий буркнув: – Ну й здоровий ти!
Дарма з нас кожен сили витрачає,
За лід нам нащо битись, ми ж брати!
Задля барлогу й лісу вистачає.
Озвався білий: – Я в твій ліс не йду,
Не б’юсь з тобою між дерев настирно,
Тож не гризись, не накликай біду,
Хай ліс і море співіснують мирно.
Зітхнув лиш бурий на слова ті всі,
Збагнувши врешті в роздумі сумному:
– Господар лісу хай живе в тайзі,
Господар моря – в краї крижаному.
Ненці – найчисельніший корінний народ Півночі, який населяє величезні євразійські терени узбережжя Північного Льодовитого океану від Кольського півострова до Таймиру. Життя ненців тісно зв’язане з тундрою, по якій в давнину вони кочували, розводили оленів, полювали на хутрових звірів і залітних птахів.
Герої ненецьких казок – люди, незбагненні сили природи, звірі та птахи, які персоніфікуються з наданням їм людських звичок і настроїв. Казка про бурого і білого ведмедя може навчити дітей співіснувати мирно з товаришами, не забирати в них те, що мали споконвіку. Але й у дорослих сама казка і висновок у ній може викликати певні асоціації. Як мені здалося, неспроста бурий ведмідь з тайги прийшов в Північний край посягати на чужу територію, хоч у самого є де жити і господарювати. І тільки відчувши силу білого ведмедя, відступив у роздумі сумному.
Ненці з допомогою казкового символізму намагаються попередити краї, що межують з тайговим ведмедем, про небезпеку, від якої самі не мали сили вберегтися.
