Зоряними стежками
за мотивами
Задолина життя і пропадання,
Туди, немов нитки в один клубок,
Збігаються мої думки й жадання"
Дмитро Павличко
Між персами до ранку заблукав,
і марив щастям, як мала дитина,
всю ніч в один клубок думки збирав -
бажання двох злилися воєдино…
Легкі стежки на тілі не шукав,
блукав у хащах спідньої сорочки,
від дотиків до персів помирав,
росу збирав губами на горбочках…
У глиб пірнав і згодом виринав,
емоцій шквал, мов буря в океані,
як дикий звір поранений стогнав,
заснув під ранок на святій поляні…
Чи це був тільки сон, чи наяву,
що він тримав ті перса у долонях,
її очей небесну глибину
так часто бачив у часи безсоння…
Якби ж він знав, де нині ти живеш,
стояв би аж до ранку під балконом,
дивився, як виходиш із одеж,
відчув себе могутнім Посейдоном…
Аж до світанку сон оберігав,
приборкував нестримні нереїди,
і подумки між персами блукав
дочки богів Нерея і Доріди…
На жаль, йому це зараз не дано,
герої вірша навіть незнайомі,
але чому ввижається вікно,
яке горить в небесному каньйоні?
Вночі у мріях лине в небеса
удвох в обійми зоряні Дельфіна,
в сузір’ї світиться її краса,
фантазія - це доза ендорфіну…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,