Де кінчається Містечко
з рубрики / циклу «СПОМИНИ»
В Стеблеві, де кінчається Містечко,
Де Рось, минувши в плині скелі Замку,
Зіллється з Самовілкою своєю,
Є дуже гарне місце недалечко
З подобою гранітного уламку,
Що звіром височіє над землею.
Застиг той звір, аж за скелистим пругом,
Де берег відступається од річки,
Набік подавшись у гранітних шатах,
І гори вбік розходяться півкругом,
Лиш у воді каміння невеличке,
Здіймає піну в проявах щербатих.
Минувши скель затиснуту сваволю
З бурхливим бунтом течії стрімкої,
Що шумно клекотала в водоспадах,
По рівному без гір і урвищ полю
Вже в’ється річка в плинному спокої
Вдаль по зелених луках та левадах.
Так, саме там, від Замку нижче трохи,
Сховався звір із чистого каміння,
Увесь покритий шерстю кам’яною.
Мов до води зійти не має змоги,
Не втрапивши в розлоге жабуриння,
Що дно мульке встелило пеленою.
Шерсть звіра, насторочену ножами
Чи пилками з здоровими зубцями,
Нагадує громаддя скель довгасте.
А далі стовп над тими міражами
Угору звівся поміж камінцями,
Немов боїться з них у воду впасти.
На вісім сажнів ввись тяжіє руба,
Ще б очі й ніс, то був би як пригожий
Прадавній ідол вигляду сумного.
А там, де сходить вниз скелиста купа,
Цей камінь дивовижний зовні схожий
З величним рогом звіра кам’яного.
.В Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось виривається з тісних берегів, обставлених скелями, є дуже гарне місце. Там Рось минає чималий скелистий острів Замок і знов зливається з своєю Самовілкою. Зараз за тим островом скелисті високі береги оступаються од річки, подаються трохи набік, а там далі каміння ховається під землею, гори розступаються півкругом, і по рівному полю в`ється річка по зелених луках та левадах. Там недалечко од острова над самою Россю лежить неначе здоровий кам`яний звір з чистого каміння, на котрому стирчить ніби здорова кам`яна шерсть то ножами, то стовпчиками, то ніби пилками із здоровими зубцями. Усе це ніби накидано зверху на подовжасту купу скель, а на самому кінці тієї купи стримить високий, як стовп, камінь на вісім сажнів, зверху товщий, неначе на стовп хтось насадив здорову голову. Не стає тільки очей та носа, щоб той камінь був схожий на давнього ідола. Той стовп стримить, неначе ріг кам`яного величезного звіра. («Микола Джеря» Нечуй-Левицький)
Цей уривок з «Миколи Джері» Нечуя-Левицького ми вчили в школі напам’ять. Пам’ятаю його й досі. Якось наша вчителька української мови та літератури ( і класна керівничка) Тетяна Антонівна організувала екскурсію за рахунок годин уроку і показала те місце з грудою каміння і високим каменем-стовпом, схожим на голову кам’яного звіра чи давнього ідола. Правда, з часів побудування ГЕС прибережний ландшафт Росі, перегородженої двома греблями, змінився – каміння стало не таким гострим, покрилося зеленим паростям, а голова звіра змаліла, од дії вітрів чи ще чогось… Та я безмежно вдячна Івану Нечую, який з дитинства любив це місце і зумів так гарно описати, а також вчительці, яка звернула мою дитячу увагу на нього.
